Ще до другого туру президентських виборів кандидат Віктор Янукович повідомив в Одесі, що має «стратегічну програму розвитку України до 2020 року», головним завданням якої є модернізація. За ще порівняно невелику історію державотворення будь-який самовпевнений політик в Україні висував власну програму розвитку на роки вперед. Першим, здається, був тодішній спікер парламенту Олександр Ткаченко, який наприкінці 90-х уже замахнувся на 2015 рік. А за лейбл «Український прорив», якщо пам’ятаєте, навіть виникла суперечка, хто саме вдався до плагіату. Нарешті, ще недавно молодий Арсеній Яценюк проголошував «нову індустріалізацію». Щоправда, як і за рахунок яких ресурсів він її здійснюватиме, так і залишилося невідомим, тим паче що кандидат розпочинав як затятий ліберал, а наприкінці приміряв червону сорочку Уго Чавеса...
У Росії, вже помічено, модернізація — улюблена тема для виступів і роздумів на власному блозі президента Дмитра Медведєва. У вересні 2009 р. він опублікував статтю під назвою «Росіє, уперед!», а двома місяцями пізніше у зверненні до Федеральних зборів оприлюднив свій стратегічний план. Показово, що Медведєв геть не згадав про те, що його попередник і партнер по тандему прем’єр Володимир Путін роком раніше оголосив власну програму розвитку до 2020 року, названу «планом Путіна». Головною «фішкою» плану було збільшення середнього класу до 60-70% населення. Тоді ж і мінекономрозвитку Росії видав фантастичний прогноз, за яким країна у визначеному 2020 році мала увірватися у п’ятірку найпотужніших економік світу. Росія тоді ще захлиналася від нафтодоларів, тому патріотичні публіцисти кипіли від праведного гніву, що уряд не бажає поділитися ними з бідними, відсоток яких вищий, ніж у союзній Білорусі, натомість вперто вкладає їх у стабілізаційний фонд, звідки той же уряд витрачає їх на купівлю американських цінних паперів. Вже навесні 2008 року росіяни вклали 101 млрд. дол. в горезвісні американські іпотечні компанії «Фанні Мей» та «Фрейді Мак», і це в той час, коли всі тільки й говорили, що про їхнє неминуче банкрутство...
Якщо про «план Путіна» благополучно забули (але, мабуть, не всі, схоже, цей план «творчо опрацювали» в команді Януковича, надто вже багато збігів), то програму модернізації Медведєва ще жваво обговорюють і доповнюють. Так, автори з Інституту національної стратегії пропонують важелем її реалізації створити таку собі «президентську опричину», паралельну існуючій виконавчій владі. Проблема дійсно велика. Якщо ліберали тут розповідають про «оксамитовий» характер медведєвської модернізації, то патріоти наполягають на «сталінській моделі», що поєднує стратегічне бачення, ідеологію та жорстку волю до виконання. Інше питання, за чий рахунок відбуватиметься ця модернізація. Із населення вичавити уже навряд чи що можна, навіть за рахунок малоймовірного сплеску ентузіазму («Дайош!»). На олігархів розраховувати теж не варто. Скільки не розповідатиме у власному блозі дочка Єльцина Тетяна Дяченко-Юмашева про підприємницькі таланти друга Роми Абрамовича (який молодець, ще в армії придумав продати селянам ділянки державного лісу, які ті вирубали собі на дрова!), його інтереси та «стратегічне бачення» навряд чи простягаються далі нової яхти та футбольного клубу. Тоді як обсяги державного сектору в російській економіці ніхто навіть визначити не може Мінекономіки нещодавно назвало цифру у 10,4%, похвалившись зростанням. Тоді як, за рейтингом видання «Фінанс» олігархи, попри кризу, подвоїли за рік свої статки, женучи на експорт, передусім у Китай, сировину та метал. Отож, очевидно, чию модернізацію і розвиток вони підтримують. До речі, як щойно повідомили, завдяки попиту з Китаю за минулий рік отримали майже 2,5 млрд. грн. чистого прибутку гірничо-збагачувальні комбінати Ріната Ахметова...
Тим часом на пустельному курорті в Об’єднаних Арабських Еміратах зібрався федеральний уряд цієї країни, щоб після кількаденного обговорення із перервами на заняття спортом і хобі оприлюднити текст у шість сторінок під назвою «Бачення ОАЕ у 2021 році». «Бути у 2021 році серед найкращих країн світу». «найкращий», «світового рівня», «першого класу» — ключові слова у документі. До визначеного року — а це буде 50-річчя створення федерації семи еміратів — все має стати найкращим. Передусім соціальна сфера: освіта, охорона здоров’я, інфраструктура і т.д.
Програма може здатися патерналістською, як і подібні декларації в Росії та в Україні. Із тією різницею, що нам обіцяють «гідну зарплату» (запитання: яку конкретну суму вважають «гідною» вас), а там — «найкраще». Втім, програма ОАЕ покладає на громадян цілий перелік зобов’язань у відповідь. Передусім, пам’ятати про моральну відповідальність перед суспільством і відданість суспільному добру, єдності, національній культурі і «поміркованому ісламу». Найуспішніший у бізнесі громадянин мусить виявляти солідарність із іншими. Вже на побутовому рівні свідомий еміратець має бути свідомим щодо ролі сім’ї як «ядра суспільства». Свій конкретний внесок громадянин може зробити, не допустивши розлучення або обравши пару із співгромадян. Молоді мусять дбати про старих, а ті, в свою чергу, передавати традиції і цінності молодшому поколінню. Кожен має приставати до добродійництва і волонтерської роботи у своїх громадах. Надані державою можливості отримання найвищих стандартів освіти еміратці мусять використовувати для розвитку власних талантів і підприємницького успіху. Найліпшу систему охорони здоров’я — для довголіття і повноцінної праці задля власного блага і всього суспільства. Програма і далі підкреслює курс на «еміратизацію» економіки, гарантуючи провідну роль власним громадянам.
І тут знову постає питання політичної волі, належного урядування і ресурсів для реалізації цих проголошених амбітних цілей. Попри молоду історію держави, ОАЕ уже засвідчили свою спроможність перетворювати казку на дійсність. Сьогодні навряд чи хтось повірить, що на момент створення федерації населення просто бідувало, виживаючи рибальством та кустарними промислами. І саме воля правителів, передусім засновника і першого президента ОАЕ шейха Заєда Аль-Нахайяна, стала підвалиною майбутнього успіху. Цікаво, що почуття обов’язку і потяг до справедливості в ньому виховали власні страждання. Ще в дитинстві йому довелося ховатися у пустельних оазисах від помсти дядька, який прийшов до влади після вбивства рідного брата. Старший брат, який пізніше став еміром Абу-Дабі, лідерських якостей не виявив: знайдена нафта вже йшла на експорт, тоді як піддані бідували. І тоді на сімейній раді роду Нахайянів усунули нездатного правителя і обрали Заєда, який 1966 року проголосив, що всі даровані Богом природні багатства підуть на перетворення суспільства, житло, медицину і освіту населення. Свої принципи Заєд прищепив синам, які нині керують федерацією. Саме почуття обов’язку перед підданими і глибока набожність є підвалинами належного урядування. І спрацьовує воно досі краще, аніж, скажімо, наявність опозиції, виборність посад і так далі. Та ще й велика сила громадської думки, виражена сімейно-родовими кланами. Можливо, хтось помилково вважає, що саме нафта є джерелом багатства країни. Насправді економіка давно вже диверсифікована. Лише 10% ВВП країни складають доходи від продажу нафти. А двигуном економіки був і залишається державний сектор, який охоплює майже 65% обсягу ВВП. Отож, відповідь на запитання, звідки гроші на те, щоб «стати найкращою країною», очевидна.
