Ось уже не один рік в Росії тривають безкінечні розмови про модернізацію економіки, про переведення її на інноваційні рейки, про застосування нанотехнологій у господарстві тощо. Далі розмов, проте, справа не просувається, і це цілком можна пояснити. Можна хоч сто разів проводити форуми під гучними назвами на зразок «Росія кличе!» і «Вперед, Росіє!», але якщо усталена в країні система побудована на викачуванні природних ресурсів із землі й подальшому розподілі прибутків від їхнього продажу між сировинними олігархами й наскрізь корумпованими чиновниками знизу доверху, модернізація в цій схемі виявляється просто непотрібною. Система її просто відторгає.
Відторгає вона й велику науку як найважливіший елемент модернізації. Ось і лауреати Нобелівської премії 2010 року з фізики Андрій Гейм і Костянтин Новосьолов — випускники колись потужного радянського Фізтеху (Московського фізико-технічного інституту), що давав наукові кадри і для Російської Федерації, і для України, і для Білорусі, і для всіх інших колишніх республік СРСР, в сучасній Росії не знайшли застосування своїм здібностям. Уже багато років вони працюють в Манчестерському університеті у Великій Британії, примножуючи своєю працею добробут громадян Сполученого Королівства. Але не Росії. І таких науковців — у сфері математики, фізики, хімії — за межами сьогоднішньої Росії дуже багато, і головне — кількість тих, що залишають Росію, не зменшується.
Спробою в тому числі повернення хоча б частини наукових кадрів, що виїхали, а заразом і «крутого» переоснащення з їхньою допомогою всією сировинної, деградуючої рік за роком структури російської економіки, став проект під гучною назвою «Сколково». Власне, цей населений пункт біля Московської кільцевої автомобільної дороги, за задумом його організаторів, мав би зіграти роль «російської Кремнієвої долини» — за аналогією зі знаменитою Кремнієвою (Силіконовою) долиною в штаті Каліфорнія, США. Передбачалося, що тут, у Підмосков’ї, оснащені за останнім словом техніки наукові лабораторії, які працюють над найбільш «проривними» проектами, будуть сусідами з дослідно-конструкторськими виробництвами, на яких досягнення «високочолих» наукових мужів негайно втілюватимуться в промислові зразки, готові до запуску в масове виробництво.
Верхом піар-кампанії під назвою «проект Сколково» стала спільна поїздка в цей населений пункт, яка демонструвалася по всіх каналах Російського телебачення, президента РФ Дмитра Медведєва зі своїм знаменитим гостем — актором і «за сумісництвом» губернатором штату Каліфорнія Арнольдом Шварценеггером. У результаті всього цього постає запитання, яке цікавить усіх: а що ж далі?
А далі, як це не сумно буде багатьом почути, надії на «Кремнієву долину під Москвою» в умовах пануючої в нашій країні експортно-сировинної моделі розвитку навряд чи дадуть якусь віддачу; найбільше, що може статися, — Сколково перетвориться на «Осколкове», де дійсно можуть бути отримані окремі досягнення світового рівня. Проте вся біда в тому, що далі Сколкова вони не підуть і широкого застосування в решті Росії, зайнятої видобутком і експортом нафти, газу й вугілля, не знайдуть.
Не врятують становища й окремі, навіть вдалі заходи. Наприклад, в одному з недавніх номерів центральної газети «Известия» сказано, що проект «Сколкове» може відбутися в тому разі, якщо «наступ» піде широким фронтом — якщо будуть глобальні інвестиції в освіту, науку, прикладні галузі.
Звичайно, без величезних вкладень у передові галузі взагалі нема чого й думати посунути вперед віз російської економіки, що застряг. Проте дозволю собі не погодитися з колегами-журналістами щодо того, що навіть таких глобальних інвестицій у вказані сфери, за всієї їхньої значущості, може виявитися недостатньо для яких-небудь масштабних змін у російській економіці й суспільстві. З однієї простої причини: вони можуть мати разовий характер і потонути, як в болоті, не давши очікуваного ефекту, якщо не будуть затребувані всім економічним і соціальним середовищем. А саме з такою ситуацією ми й стикаємося зараз в Росії.
Адже Силіконова долина в Каліфорнії тому й стала кузнею наукових ідей і Нобелівських лауреатів, що все оточуюче її економічне середовище Сполучених Штатів — як до них не стався — є інноваційним, яке має запит на наукові відкриття. Тож недивно, коли згаданий вище лауреат Нобелівської премії А.Гейм заявляє, що проект «Сколкове» йому зовсім нецікавий, що цей проект не має майбутнього, і взагалі, в Росії йому, професорові Гейму, робити немає чого. Сказано, можливо, й різко, але задуматися над такими оцінками Нобелівського лауреата потрібно — хоча б для того, щоб дійсно одного прекрасного дня замість Сколкова не опинитися в «Осколкові», на яке, як з’ясується, даремно витрачені величезні гроші.
