Очікується, що після закінчення візиту російського прем’єр-міністра Михайла Касьянова у Варшаву буде прийнято остаточне рішення про будівництво нової газової магістралі з Росії в Західну Європу через польську й словацьку територію в обхід України. Таким чином Україна знову, як і у випадку з проектом нафтового транзиту з Азербайджану в Західну Європу, виглядає щонайменше такою, що запізнилася. Повідомлення російських друкованих ЗМІ з приводу візиту російського прем’єра в Польщу сповнені оптимізму — Польща нібито готова не просто розглянути, а й підписати російські пропозиції. Переговори на цю тему проходили за максимально зачиненими дверима, повідомлення польської преси, зокрема агентства ТАТ (dziennik.pap.pl), вказували лише на слова самого Касьянова — на перше місце ставляться економічні інтереси й ніякої політики.
Проблема будівництва газопроводу в обхід України викликала дуже багато дискусій у Росії (де й представники керівництва країни, й РАТ «Газпром», і мас-медіа висловлювалася однозначно — магістраль потрібна, оскільки Україна страждає на схильність до «несанкціонованих відборів газу»), Польщі й у самій Україні. Вельми часто складалося враження, що саме Польща розуміла в цьому випадку, що і як мала б робити Україна для захисту своїх інтересів — але тільки не Україна. Зрештою, в Польщі є свої інтереси — транзит газу за всіх витрат, зокрема, й політичних, обіцяє до $1 млрд. надходжень на рік. Не дивно, що багато хто дійсно схильний розглядати угоду між «Газпромом» і газовими компаніями із Західної Європи як вельми вигідну для Варшави. І якщо Україна виявилася не в змозі захистити свої інтереси — її проблеми.
Зрештою, як зазначалося, наприклад, місяць тому на представницькій міжнародній конференції в Брюсселі, Західна Європа відчуватиме все зростаючу потребу в природному газі, й українська газотранспортна система могла б у цьому контексті лише нарощувати свою пропускну спроможність. Це, до речі, потребувало б менших інвестицій, ніж споруда нових магістралей, які все одно не зможуть повністю взяти на себе ті обсяги газу, що проходять через Україну.
Зрозуміло, що політичні мотиви відіграють не останню роль у прийнятті остаточних рішень із цього приводу. Те, що російська преса подає як перемогу Москви, в цьому випадку ще далеко не очевидно. Однак одночасні повідомлення про те, що «Газпром» підписав з фінською фірмою Fortum і німецькими компаніями Ruhgas і Wintershall договір про вивчення доцільності, фінансування та (після позитивного рішення цього питання) побудову нового трубопроводу для експорту російського природного газу в Західну Європу через Російську Північ, Фінляндію й Балтику, наводять на думку про те, що країни ЄС докладатимуть усіх зусиль для того, щоб Росія не втрачала свого статусу стратегічного партнера Союзу в Східній Європі.
Як і на чому може зіграти Україна — залишається питанням. На думку деяких західноєвропейських аналітиків, остаточне рішення з приводу транзиту газу на Заході вже насправді прийнято, й прийнято не на користь України — як і у випадку з проектом «Літак АН-7Х».
Зрозуміло, що Польща вже могла просто втомитися захищати Україну без найменших рухів самої України. До того ж Польща, як і Словаччина, яка теж заявляла, що не буде робити нічого, що могло б зашкодити українським інтересам, куди більше залежать від позиції ЄС, ніж від усе більш примарного стратегічного партнерства з Україною.
У той же час простір для маневру для Києва стає дедалі вужчим, але не зникає остаточно. Все залежатиме від того, наскільки оперативно Україна розв’язуватиме проблеми приватизації газопроводів, які зможе надати гарантії «некрадіжки» газу, як розв’язуватимуться проблеми розрахунків з Туркменією й подібних речей? Не кажучи вже про те, що багато залежатиме від того, наскільки Україна буде самостійною в своїй політиці і як швидко можна буде говорити про внутрішню стабільність у країні.
