Кожного разу після жорстокого придушення протестів опозиції в Росії у травні, липні та серпні поточного року представники Ради національної безпеки й Держдепартаменту США виражали «занепокоєння» й «жаль» з приводу того, що російська влада не поважає свободу зборів. Під час репресивної акції 31 травня одному журналістові, який за декілька днів до цього брав інтерв’ю в експерта по Росії РНБ Майкла Мак-Фола, зламали руку. На зустрічі Мак-Фола й заступника держсекретаря Вільяма Бернса з групою активних борців за права людини й інших опозиціонерів, яка відбулася цього місяця в Москві, упадала в очі відсутність ветерана активістського руху Льва Пономарьова. Його заарештували за те, що, даючи інтерв’ю, яке було сповнене критики на адресу мера Москви, він нібито «наступив на ногу офіцерові міліції». Бернс недоречно назвав відсутність Пономарьова на зустрічі «прикрою».
Активісти, які зустрічалися з Бернсом і Мак-Фолом, закликали Сполучені Штати зайняти відкритішу й критичнішу позицію щодо погіршення ситуації у сфері прав людини в Росії. Більше того, Бернс і Мак-Фол повинні були визнати арешт Пономарьова ляпасом, який їм заліпила російська влада, і висловити своє засудження її. Рейд на московські офіси New Times, що його провели до зубів озброєні співробітники сил безпеки в масках перед візитом американських чиновників, не викликав офіційної реакції Вашингтона, хоча Мак-Фол і зустрічався з редакторами журналу. Що ж такого повинно статися, щоб представники вищих рівнів адміністрації Обами недвозначно засудили арешти активістів, насильство над протестувальниками, тиск на журналістів і вбивства критиків уряду?
На жаль, правда про Росію не в пошані. І так буде, ймовірно, доти, доки адміністрація Обами козиряє «перезавантаженням» стосунків із Росією як одним із головних своїх успіхів у зовнішній політиці. Що ще гірше, представники адміністрації в безлічі випадків відмовлялися згадувати про який-небудь «взаємозв’язок» між проблемами з правами людини й градусом російсько-американських відносин. Така позиція вселяє російським чиновникам думку про те, що їм нічого не буде за те, що вони роблять. Нічого не буде за побиття протестувальників «дубиною по голові», право на яке прем’єр-міністр Володимир Путін недавно захищав у інтерв’ю газеті «Комерсант». Нічого не буде за вимогу Московської прокуратури до провідних правозахисних організацій надати всю організаційну й фінансову документацію, як це сталося після візиту Мак-Фола й Бернса.
Враховуючи, що у Сполучених Штатів практично немає важелів впливу на Росію, деякі члени американського уряду й сторонні експерти стверджують, що нам слід зосередитися на питаннях Ірану, Північної Кореї, нерозповсюдження ядерної зброї й інших, які припускають можливість співробітництва. При створенні подібних вигадок упускається вплив внутрішніх подій у Росії на її зовнішню політику. Різниця в цінностях, що весь час збільшується, зменшить сфери загальних інтересів наших урядів.
Так що ж можна зробити? Насамперед уряд повинен відмовитися від своєї політики мовчання. Представникам влади слід заявити, що погіршення внутрішньої ситуації в Росії безпосередньо позначиться на двосторонніх відносинах і на можливостях російської еліти вести справи на Заході. Вони повинні засудити порушення прав людини прямо та чітко.
По-друге, американський уряд повинен відмовитися допомагати російському керівництву з модернізацією економіки за відсутності якої-небудь політичної лібералізації. Інакше наші дії зіграють їм на руку, і ми ризикуємо виявитися причетними до дутої ініціативи модернізації, що її нав’язує російська еліта.
По-третє, давній захисник демократії Мак-Фол повинен розпустити свою робочу групу по розвитку громадянського суспільства, співголовою якої є Владислав Сурков — перший заступник голови президентської адміністрації та творець російської концепції «суверенної демократії». Суркова й близько не слід було підпускати до цієї групи.
По-четверте, США слід припинити підтримку членства Росії у Світовій організації торгівлі, якщо Росія не погодиться дотримуватися правил організацій, членом яких вона вже є, — Організації безпеки й співробітництва в Європі, «Групи восьми» й Ради Європи. Якщо Росія приєднається до СОТ і таким же чином ігноруватиме її правила, усі ці організації буде виставлено на посміховисько, та й російським реформам це аж ніяк не допоможе.
По-п’яте, уряд повинен розглянути можливість відмови видачі віз російським чиновникам, які санкціонують або беруть участь у діях, що порушують права людини. Сенатор від штату Меріленд Бен Кардін висунув таку пропозицію після того, як торік російський адвокат Сергій Магнітський, якому було відмовлено в медичному обслуговуванні, помер у в’язниці. Вашингтон повинен розглянути можливості вживання цього підходу й для інших випадків, у числі яких і судовий балаган, що розігрується довкола нафтового мільярдера Михайла Ходорковського та його ділового партнера Платона Лебедєва. Позбавлення російських чиновників можливості відвідувати Америку, давати тут освіту своїм дітям й ховати гроші на рахунках в американських банках без зволікання привернуло б їхню увагу.
По-шосте, представники американської влади повинні провести серйозні бесіди зі своїми європейськими колегами, аби закликати їх до вироблення подібних підходів. Деякі уряди вважають за краще ігнорувати порушення прав людини, розбудовуючи відносини з Росією та розбудовуючи пов’язані з нею ділові стратегії. Проте потрібно пам’ятати про те, що сила дії значно зросте, якщо тиск на Росію виявлятиметься в рамках об’єднаної американо-європейської ініціативи. Наприклад, у деяких колах британського уряду ідея про візові відмови вже піднімалася.
Ситуація з додержанням прав людини в Росії жалюгідна й, найімовірніше, стане ще набагато гіршою з наближенням президентських виборів, які мають відбутися в березні 2012 року. Можновладці зроблять усе, що завгодно, аби втримати кермо влади у своїх руках. Звичайно ж, майбутнє Росії та напрямок її політичного розвитку повинні визначати самі росіяни, але Захід повинен припинити порочну практику заплющення очей на нинішню російську систему, що подовжує її життя. Досить уже виразів «скорботи» з приводу погіршення ситуації в Росії з боку США — настав час назвати речі своїми іменами: ухваліть свій вирок тому, що коїться в Росії, та продумайте, як її покарати за тривале порушення прав людини.
Девід КРАМЕР — старший науковий співробітник Трансатлантичного німецького фонду Маршалла, колишній помічник держсекретаря США з питань демократії, прав людини й праці в адміністрації Джорджа Буша. Думка, що її виразив автор, є винятково його власною.
