Збіг чи ні, але останні конституційні зміни в Україні збіглися з розглядом в Парламентській асамблеї Ради Європи питання «Функціонування демократії в Україні». З самого початку було зрозуміло, що в європейських парламентарів буде багато зауважень до перебігу демократичних процесів у нашій країні. В першу чергу, до проблем свободи слова, дій судової системи, її політизації та багато іншого. Опозиція, зі свого боку, поскаржилася на владу, зокрема, на тиск у ході виборчої кампанії з місцевих виборів.
Лідери опозиційних партій заявляють, що влада застосовує сім основних технологій фальсифікації. Зокрема, домінування пропрезидентської більшості в ЦВК, порушення принципу пропорційності при формуванні територіальних виборчих комісій на користь провладних партій, порушення пропорційності призначення керівництва комісій, формування складу дільничних комісій з перевагою однієї з політичних сил, закріплення законом можливості підрахунку голосів без наявності кворуму в комісії. «Вочевидь, що проведення 31 жовтня 2010 року чесних, прозорих, демократичних виборів, які б відповідали європейським і світовим стандартам, є неможливим. Викликає сумнів необхідність проводити вибори, якщо їх результати не відображатимуть справжнє волевиявлення народу».
Природно, що таке звернення не могло залишитися без відповіді. Як заявив президент Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) Мевлут Чавушоглу, Моніторинговий комітет ПАРЄ врахує Звернення опозиційних партій. Він висловив сподівання, що «результати дебатів сприятимуть зміцненню демократичних інститутів в Україні й зміцненню поваги до основних прав і свобод».
Як сказала депутат від фракції НУ-НС, член української делегації в ПАРЄ Ольга Герасим’юк, при підготовці резолюції ПАРЄ «...все, що обговорюється, дуже жорстко сформульовано. Жодних реляцій відносно стабільності влади я не чую. Говорять про небезпеку відходу від демократичного шляху. Висловлюють занепокоєння щодо свободи слова, свободи зборів, говорять про необхідність позбавитися від конфлікту інтересів у призначеннях чиновників». Проте, судячи з проекту резолюції ПАРЄ, особливої жорсткості в ній немає. Висловлюється стурбованість, влада закликає діяти згідно з європейськими стандартами демократії. Зокрема, поправка H свідчить про наступне: «Асамблея бере до уваги рішення Конституційного Суду України від 1 жовтня 2010 року, яке оголошує неконституційним закон №2222, що змінив Конституцію в 2004 році. Асамблея вважає, що це рішення має тепер спонукати Верховну Раду ініціювати всеосяжний конституційний процес реформ, з метою привести Конституцію у відповідність до європейських стандартів».
Висновки експертів комісії носитимуть суто юридичний характер, але певні застереження вже прозвучали. Так, секретар Венеціанської комісії Томас Маркерт, відповідаючи на запитання «Дня», висловив думку: «Це було несподіванкою — дізнатися про те, що після шести років Конституція визнається недійсною, хоча фактично діяла весь цей час. До того ж сам Конституційний Суд керувався цією Конституцією. Це досить незвично. У європейській практиці такі рішення зазвичай мають обмежений характер. Венеціанська комісія не вважають Конституцію 2004 р. недемократичною. Це питання розглядатиметься на пленарному засіданні комісії 15—16 жовтня у Венеції».
Існує політична проблема. Судова влада в Україні перестає бути незалежною гілкою. І це дуже тривожна ознака, що свідчить про сповзання до авторитаризму, до створення однопартійної системи при бутафорській опозиції. Таке ми спостерігаємо в наших сусідів у Росії, нічого хорошого це не обіцяє. Наша країна втрачає потенціал розвитку, можливий лише в умовах справжньої демократії. Якщо наші можновладці вважають, що будувати державу їм заважає опозиція, то їм слід було б пригадати, чим закінчуються подібного роду режими. Як у нашій власній історії, так і в найближчих сусідів. І жодні форуми з клятвами у вірності європейському шляху, коли чоботи самі знають дорогу, і мости через протоки, зі слізними проханнями позичити кілька поромів не допоможуть здолати кризові явища, що посилюються.
Виникає стійке відчуття, що здоровий глузд у лідерів країни поступився місцем жаданню реваншу за минуле, спробі закріпитися у владі на неозорий проміжок часу. Стабілізація в такому розумінні й спроба промити мізки у вигляді рекламних роликів по телевізору лише створюють небезпечні ілюзії пасивності електорату. Суспільний тиск, який не має легального виходу, вибухає на вулицях і площах. З вельми сумними наслідками для тих, хто хоче максимально сильно закрутити гайки. Розкидаємо каміння, а коли, нарешті, збиратимемо?..
