Невже поділ на сунітів і шиїтів на Близькому Сході тепер глибше, ніж ворожнеча між Ізраїлем і арабами? Ви можете так подумати, враховуючи реакцію деяких арабських урядів на рішення угрупування «Хізбалла» атакувати Ізраїль. Тоді, коли ізраїльські бомби падали на Бейрут і Тир, Саудівська Аравія, можливо, найбільша консервативна арабська мусульманська держава з усіх, відкрито засудила дії шиїтського угрупування «Хізбалла», спрямовані на роздмухування конфлікту з Ізраїлем. Ніколи раніше в історії арабсько-ізраїльського конфлікту держава, яка вважатиме себе лідером арабських мусульманських народів, так відкрито не підтримувала Ізраїль.
Крім того, розрив між Саудівською Аравією і «Хізбаллою» — не поодиноке явище. Єгипет і Йорданія також різко засудили рух «Хізбалла» і її лідера шейха Хассана Насралла за їх авантюризм.
Що ж стоїть за цією приголомшуючою подією? Невже ми бачимо фундаментальний зсув у відносинах між арабським націоналізмом і ісламським сектантством? Невже сунітський уряд Саудівської Аравії більше стурбований і наляканий шиїтським ісламом, ніж відданий арабській єдності і вирішенню палестинського питання?
Арабське засудження руху «Хізбалла» передбачає, що мусульманський сектантський поділ, який вже очевидний в щоденному насильстві в Іраку, посилюється і посилюється на всьому Близькому Сході. Бажання президента Джорджа Буша похитнути застиглі суспільства арабського світу мало на увазі стикання сил модернізації з традиційними елементами в арабському і ісламському суспільствах. Натомість він, здається, спустив із прив’язі найбільш атавістичні сили в регіоні. Відкривання цієї скрині Пандори, можливо, сповістило про початок нової і ще більш потворної ери всезагального насильства, що можна тільки назвати «мусульманською громадянською війною».
Поділ на шиїтів і сунітів існував із світанку ісламу, але географічна і етнічна ізоляція неарабського шиїтського Ірану разом з пануванням сунітських арабських країн над їх шиїтськими меншинами, здебільшого, утримували це суперництво на задньому плані. Ця напруженість відступила ще далі у хвилі «Ісламізації», викликаної іранською революцією, оскільки в її пробудженні сектантську ідентичність арабів в особі сунітів було відсунуто ще далі на задній план, коли з’явилася загальна «ісламська» упевненість.
Все це змінилося, коли Аль Каїда, сунітське терористичне угрупування, яке сильно рівняється на Саудівську ідеологію і прихильників ваххабізму, здійснила напади на Америку у вересні 2001 року. Особливо сунітський тип войовничого Ісламу тепер розпочав свій рух. Коли Сполучені Штати розпочали війни з сунітським Талібаном в Афганістані і з сунітським іракським режимом, ця нова радикальна сунітська риса стала ще сміливішою.
Сунітські араби регіону, що недавно утвердилися, сприймають Ізраїль і Захід як тільки одну загрозу, а інша включає в себе так званий «шиїтський півмісяць» — дугу землі, яка тягнеться від Лівану до Ірану через Сирію і Ірак, населену ніби єретичними шиїтами. Правителі Саудівської Аравії, як охоронці найбільш священних місць мусульманської віри в Мецці і Медині, можливо, відчувають цю загрозу найбільш гостро.
В очах сунітів шиїти не тільки панують на багатих нафтою територіях Ірану, Іраку і східної області Саудівської Аравії, але і — через дії руху «Хізбалла» — намагаються узурпувати роль «захисника» головної мрії всіх арабів — вирішення палестинського питання. Через те, що Саудівська королівська родина отримує свою законність із суворої форми сунітського ісламу і має сумнів в лояльності свого шиїтського населення, Королівство звертає свій гнів на «Хізбаллу».
Як це не дивно, саме Америка, давній захисник Саудівської Аравії, надала підтримку шиїтам, скинувши Саддама Хуссейна і привівши шиїтські партії до влади в Іраку. Адміністрація Буша, здається, визнає те, що вона зробила; в міру того, як набуває ваги шиїтська дуга на сході арабського мусульманського світу, Сполучені Штати намагаються укріпити свій захист сунітської дуги — Єгипет, Йорданія і Саудівська Аравія — на заході регіону. Ізраїль, який колись був непримиренним ворогом вирішення арабського питання, тепер здається вбудованим у цю оборонну структуру.
Але така оборонна позиція приречена на нестабільність через панарабські почуття. Зараз прості Саудівські громадяни приклеєні до Аль Джазіри й інших мереж арабського супутникового телебачення, щоб стежити за подіями в секторі Газа і південному Лівані. Вони бачать, як проливається арабська (а не шиїтська) кров, при цьому тільки рух «Хізбалла» дає відсіч. В їх очах «Хізбалла» стала героїчною моделлю опору.
Це слугує приводом для поглиблення розколу між сунітами і шиїтами в Саудівській державі. Після офіційного засудження руху «Хізбалла» Королівством Саудівська держава закликала своїх офіційних духовних осіб — ваххабітів — видати факти, що засуджують «Хізбаллу» як шиїтських інакомислячих і єретиків. Такі засудження можуть тільки загострити сектантські поділи всередині Саудівської Аравії і в регіоні.
У міру того, як посилюються ці суперечності, чи прийдуть сунітські режими до розуміння того, що їм потрібна їх власна «Хізбалла», щоб боротися в їхньому краї? Якщо вони дійдуть саме такого висновку, їм не треба далеко йти, тому що багато борців вже навчено — Аль Каїдою.
Остання книга Мей ЯМАНI — «Колиска Ісламу». Вона — науковий співробітник у Чатем-Хаузі в Лондоні.
