Нещодавно в Києві відбулася вже четверта міжнародна науково-практична конференція «ХХI століття: альтернативні моделі розвитку суспільства: третя світова теорія Муамара Каддафі». Нарівні з Народним бюро Лівійської Джамахірії організаторами конференції виступили Інститут сходознавства імені А. Кримського НАН України, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, а також Київський інститут східної лінгвістики й права. Небувала кількість учасників (понад 300 викладачів і студентів), як ніколи, різноманітна їхня географія (ВНЗ з більш ніж 15 регіонів України) і, як ніколи, найсерйозніша увага з боку керівництва держави. Уперше за чотири роки учасників конференції вітало вище керівництво України.
Посол України в Лівійській Джамахірії Олексій Рибак зачитав привітання учасникам конференції від Президента України Віктора Ющенка, в якому практично прямо вказувалося на певні паралелі вже далекої вересневої 1969 року революції в Лівії та нашої, вже зовсім недавньої. А також уперше в незалежній Україні був організований прямий телеміст «Україна—Лівія», в якому взяв участь сам Муаммар Каддафі і відповідав на численні запитання викладацької й студентської аудиторії.
Цілком очевидним є посилення інтересу до Лівії та її нафторесурсів у контексті напружених відносин українського уряду та російських нафтотрейдерів, якій погрожують підняти ціну на нафту, що постачається в Україну, до рівня цін Євросоюзу. Адже будь-яка преференція з боку лівійського лідера Україні може допомогти уряду Тимошенко приступити до реалізації своїх задумів щодо виходу України з енергетичної залежності від Росії. Плани уряду Тимошенко стосовно будівництва нафтопереробного заводу в Одесі, розрахованого на близькосхідну й каспійську нафту, цілком логічно вбудовуються в концепцію реального наповнення численних заяв про важливість, якщо не про пріоритетність близькосхідного вектора української політики. Лівійська нафта вважається однією з найякісніших у світі, належить до класу легких нафт і має низький вміст сірки. Її й без будь-яких преференцій низька собівартість (у середньому близько $1 за один барель) і зручне географічне розташування країни (що означає низькі витрати на доставку нафти морем до Європи) залучають на лівійський ринок компанії з усього світу. Варто зауважити, що українські нафторозвідувальні підрозділи Укрнафти та Нафтогазу вже давно потіснили своїх російських і західноєвропейських конкурентів у підрядах на розвідку нафти й газу на величезних просторах Лівійської частини Сахари.
Нафтогазовий сектор, як і раніше, залишається основною галуззю й власністю Лівії. В експортних прибутках нафтова складова досягає 95% (близько $ 12,5 млрд. 2001 року). Експорт нафти й газу на 60% покриває бюджетні витрати й становить 30% ВВП, що оцінюється в $ 34 млрд. Зняття санкцій ООН, без сумніву, поліпшило економічну ситуацію в Лівії й створює умови для здійснення більшої диверсифікації її економіки.
Уряд Лівії розробив на 2002— 2006 рр. інвестиційну програму, що передбачає залучення $ 35 млрд. для розвитку економіки країни та диверсифікації джерел надходжень до державного бюджету. Із цих грошей у розвиток власне нафтогазового комплексу планується інвестувати близько $ 12 млрд. Ще $ 8 млрд. буде спрямовано на здійснення проектів із розробки водних запасів, розвитку транспортних комунікацій (передусім на будівництво залізниць, модернізацію портів, розвиток повітряних і морських перевезень), що має, на думку керівництва країни, ослабити залежність Лівії від нафтоекспорту та світових цін на вуглеводні.
Але задля справедливості слід зазначити, що аж ніяк не тільки й не стільки питання економіки привертають інтерес наукової й студентської громадськості до ідей Джамахірії. Зокрема, спливають абсолютно несподівані моменти. Один із провідних фахівців з питань Третьої світової теорії лівійський професор Абудабус, наприклад, заявив учасникам конференції, що першим у світі справжнім прихильником Джамахірії був… Нестор Махно. Наш видатний земляк у своїй Гуляй-польській республіці здійснив чимало цікавих експериментів із впровадження самоуправлінських основ життя широких мас українського селянства. Його ідеї анархізму багато в чому дотичні ідеям Муаммара Каддафі щодо ліквідації вертикальних відносин панування й підпорядкування і заміни держави загальнонародною самокерованою системою Джамахірії. А критика з боку Каддафі радянської моделі комунізму й західної доктрини капіталізму залишає, у свою чергу, простір для пошуку оптимальних моделей суспільного розвитку.
