Схоже, що після таки не зовсім вдалого візиту в Німеччину Президенту України вдалося домогтися певного успіху на східному зовнішньополітичному векторі. На противагу Берліну під час державного візиту в Китайську Народну Республіку Віктору Януковичу не доводилося давати пояснення щодо свободи слова в Україні. Український Президент більше говорив про те, що в Україні настала доба стабільності та порядку, тому китайський бізнес може сміливо вкладати інвестиції в Україну. «Я здійснюю цей візит не лише для налагодження політичного партнерства і не лише для того, щоб пропагувати нову Україну як потенційний інвестиційний Клондайк. Я приїхав і для того, щоб учитися — вашому досвіду і вашому успіху. Інвестувавши в Україну, ви можете стати співвласником її могутнього потенціалу — промислового, аграрного, наукового», — сказав він у виступі перед китайськими бізнесменами. При цьому український Президент відзначив, що Китай є особливо привабливою і толерантною для України зовнішньою силою, яка не тягнутиме Україну направо чи наліво, не намагатиметься перетворити на зону свого впливу.
Хоча візит Президента України не став головною новиною в Китаї, однак Віктора Януковича добре приймали в Китаї. Новини про візит були на англомовному та російському сайті «Сіньхуа». Досить доброю новиною для України є слова лідера Китайської Народної Республіки Ху Цзіньтао, який висловив переконання, що нинішній державний візит Президента України у Китай «стане сильним поштовхом до подальшого зміцнення взаєморозуміння та дружби між Китаєм та Україною і виведе наші відносини на більш високий рівень».
І непоганим авансом можна вважати те, що в ході візиту досягнуто домовленості про інвестиційні проекти обсягом близько чотирьох млрд. доларів.
Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру Разумкова:
— Найголовніший результат полягає в тому, що, власне, відбувся державний візит в одну з найважливіших сьогодні країн у світі — Китай, який динамічно розвивається. Це економічно потужна країна, яка відіграє дуже серйозну роль у зберіганні безпеки у світі. Важливо, що відбулося особливе спілкування і особисте ознайомлення Президента України з китайським досвідом. Я вважаю, що ті обговорення, дискусії та контакти, які відбулися, не можуть не сприяти розвиткові відносин між двома країнами.
Втім, коли говориться про прориви, то я хотів би остудити трішки такий запал сьогоднішньої влади. Адже прориви вимірюються не заявами, як це ми вже часто бачили, а реальними результатами. У цьому сенсі оцінка візиту може залежати від того, що порівнювати: бажані результати і реальні досягнення чи сьогоднішні задекларовані цілі, які дійсно є амбітними. Якщо говорити про бажані результати, то тут не все відбулося так швидко, як би хотілося українській стороні. Зокрема, анонсований договір про стратегічне партнерство сьогодні з китайського боку сприйнятий як «спільні зусилля до наповнення двосторонніх відносин стратегічним змістом і тільки започаткування відносин стратегічного партнерства». Тобто про жодний документ у розвиток попередніх спільних декларацій, прийнятих раніше, поки не говориться. І це природно. Більше того, я думаю, що помилково говорити про те, щоб наповнювати двосторонні відносини якимось стратегічним змістом. Цілі мають бути стратегічними, і від цього вже залежать результати цих відносини. Тут, на мій погляд, дещо недопрацьована формула, яка застосована у спільній заяві президентів.
Другий момент, який стосується практичного співробітництва, є більш успішним. Хоча задекларовані конкретні проекти не є такими, що відповідають потенціалу, але добре, що є початок. Якщо ці проекти реалізуються, то це буде крок уперед.
Я б звернув увагу на те, що менше обговорювалося у ЗМІ, але, на мій погляд, є набагато важливішим, ніж кількість угод, про які говориться. Мова йде про важливий елемент співпраці у військово-технічній сфері, зокрема в літако- і танкобудуванні, про співпрацю в космічній та ядерній галузях, а також у інших високотехнологічних сферах. Усе це наміри. І результат цієї співпраці ми побачимо в наступні роки. Але це те, що потрібно Україні: замовлення, які якраз даються для української промисловості, особливо для військово-промислового комплексу, який нині перебуває в непростій ситуації.
Натомість досить розмитими декларації і конкретні запити до китайської сторони стосовно гарантування безпеки України як держави з без’ядерним статусом поки що не знайшли свого втілення в чіткій формулі, яку, до речі, пропонував президент Віктор Ющенко, направляючи китайській стороні офіційного листа з формулюванням спільної заяви. В декларації лише говориться про повагу до рішення України позбутися ядерної зброї. Гарантування і позиція Китаю щодо незастосування ядерної зброї до неядерних держав — це не зовсім те саме, що потребувала українська сторона в розвиток Будапештського меморандуму.
Добре, що загалом сказано про інструменти взаємовідносин і постійно діючий двосторонній орган на рівні (з нашого боку) віце-прем’єра. Це дасть можливість проведення більш системної роботи з Китаєм і, зокрема, більш ефективної підготовки візиту прем’єр-міністра України до Китаю, а також візиту китайської делегації восени цього року в Україну. При цьому виписана дворічна дорожня карта сама по собі є прагматичним документом. Але й вона потребує наповнення і виконання того, що задекларовано. Тобто через деякий час можна буде робити аналіз ситуації як по реалізації цієї дорожньої карти, так і по іншим досить гучним, амбітним деклараціям.
Привернуло увагу до себе і те, що Президент Янукович дещо ширше потрактував саме завдання на своїй посаді і заявив про співробітництво між Комуністичною партією Китаю та Партією регіонів. Він розказав, як його партія буде фактично займатися стратегічними рішеннями. Я не знаю, як на це відреагував Петро Симоненко, який також був у Китаї. Але дещо дивно виглядає, що Президент України висловлюється від партії. Адже, як відомо, він не є членом жодної партії, інакше це суперечило б українському законодавству. Досвід Китаю з правлячою Комуністичною партією, який автоматично переноситься на Україну, це не те, що відповідає розвитку нашої політичної системи. Якщо це бажання Президента при базових цінностях, про які він сказав, — порядок і стабільність, то єдина правляча партія — це не той порядок, який потрібен Україні на стратегічну перспективу. Президент України не має говорити про одну-єдину, навіть впливову, партію. Навіть у спільній декларації, що можна позитивно оцінити, зазначається про наміри сприяти ширшим контактам і заохоченню політичних партій двох країн та громадських організацій до розширення взаємних контактів.
Загалом я б назвав візит успішним, але ніяким не проривним. А ті декларації, які прозвучали від Президента, потребують аналізу з погляду і нашої внутрішньої політики. Тому що якраз у виступах Президента не лише в Пекіні, але й у Гонконгу говорилося, по суті, про те, що модель, за якою розвивається Китай, не лише цікава, а й дуже прийнятна для України. І що Україна вітає такого партнера, який не буде запитувати про специфіку історичного і культурного розвитку, і це дуже бажана країна, яка не буде намагатися збільшити свій вплив, як це роблять інші. Характерно, що у виступі Президента інші не називаються. Але нам усім зрозуміло, про що йдеться. І я думаю, що найближчим часом Президент України зможе про це поговорити зі своїми на сьогодні задекларованими у відповідних документах стратегічними партнерами як у Москві, так і у Вашингтоні.
Євген ШАРОВ, завідувач відділу зовнішньої політики Національного інституту стратегічних досліджень:
— Результати візиту перевершили мої очікування як експерта. Відверто кажучи, я чекав стриманої реакції офіційного Пекіна. Оскільки Китай упродовж останніх п’яти років був дуже обережний. Ще півроку тому ставлення Китаю до України було протилежним. І одна з основних інтриг у китайському напрямі полягала в тому, чи зможе в ході візиту українське керівництво переконати китайську сторону в тому, що ситуація в Україні змінилася і з’явилася можливість для розвитку та наповнення відносин, щоб вони насправді стали стратегічними. І Китай дав певний кредит довіри новому керівництву.
Без Китаю немає шансів утримати позаблоковий статус України. Без підтримки Пекіна позаблокова політика Києва не має перспектив як із політичного, так із економічного погляду. Аби вижити, Україні потрібен такий партнер як Китай. Насправді питання полягає в стратегічному балансуванні. Якщо Україну на такому рівні підтримує Китай, то в неї з’являється серйозний шанс утримати позаблоковість і вперше за свою 19-річну історію вийти за рамки великої шахівниці, про яку писав Бжезинський.
З іншого боку, співробітництво з Китаєм дозволить створити умови модернізації України. На жаль, за останні 19 років через низку обставин та певний зовнішньополітичний курс Україна деградувала технологічно та індустріально. На сьогодні перед українською елітою стоїть питання: якщо ми інтегруємося в ЄС, то якою ціною. На сьогодні по всьому периметру жоден суб’єкт, ні Росія, ні Європейський Союз, ні США, не зацікавлені в тому, аби Україна була сильною високотехнологічною державою. Я хотів би підкреслити, що питання економічного й технологічного устрою економіки України — це питання глобальної геополітики.
Жодне з інтеграційних об’єднань у Європі та Євразії не дало до сьогодні відповідь про місце та роль ракетно-космічної України в системі глобального та європейського розподілу праці. На жаль, основні гравці по периметру українських кордонів, та й через Атлантику, з огляду на різні стратегічні причини зацікавлені в економічній і технологічній деградації України, деіндустріалізації країни.
Без китайських інвестицій і співробітництва, Україні складно буде зберегти під національним контролем і утримати на плаву високотехнологічний устрій економіки і такі галузі як космос, авіабудування, суднобудування, машинобудування, розвиток фундаментальної науки. Фактично, Китай дає останній шанс Україні утримати планку високотехнологічного розвитку й відстояти місце під сонцем на інших умовах, ніж сільськогосподарської околиці Східної Європи.
Українсько-китайське співробітництво створює стратегічний фундамент, вперше за роки незалежності вискочити за рамки матриці «великої шахівниці» і створити стратегічний баланс і заборону зовнішньому управлінню.
Китай зацікавлений у тому, аби Україна не входила в НАТО. Крім того, Китай розуміє, якщо Україна піде в напрямі інтеграції до Росії, то це істотно підсилить Москву. Разом із тим, Китай, який проводить модернізацію, зацікавлений в отриманні низки технологій. Перед ним стоїть завдання побудови океанського флоту в рамках створення балансу в азіатсько-тихоокеанському регіоні. В Пекіна є досить амбітна ракетно-космічна програма, а також розвитку авіаційної галузі і фундаментальних наук, підготовки кадрів. Усе це може дати Україна, яка була серцевиною Радянського Союзу з погляду технологій, виробництва. І тому Україна, володіючи потенціалом, який не знищений до кінця, може дати Китаю шанс швидко пройти процес модернізації. Щоправда, тут виникає питання, як співробітничати з Китаєм так, щоб він не втратив до нас інтерес. Китай дуже жорсткий і сильний партнер. Тому Україні потрібна така державна політика регулювання, що дозволить, не здаючи технології, максимально довго утримати інтерес Китаю до України. При цьому китайські інвестиції мають прямувати в ті сфери, які є ключовими для нас: авіабудування, космос. Ми не повинні перетворитися на східноєвропейську країну, яка поставлятиме до Європи соняшникову олію і метал. Мета співробітництва з Китаєм полягає в тому, щоб допомогти їм там, де ми можемо, і при цьому зберегти свій потенціал і провести свою модернізацію. Співробітництво з Китаєм дозволяє нам створити механізм стратегічного балансування і проводити розумну політику. Якщо ми зможемо це зробити, то проект «Україна» відбувся, якщо ні, то ми не лише втратимо нашу індустрію, наші технології, а й навряд чи Україна відбудеться як позаблокова незалежна держава Європи.
