Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

«Наша людина в Баку»

28 січня, 2004 - 00:00

Iльхам Алієв став президентом багатого на нафту мусульманського Азербайджану три місяці тому внаслідок виборів, які міжнародні спостерігачі назвали відкрито сфальсифікованими. Коли члени опозиції спробували протестувати, їх жорстоко побила поліція. Потім були масштабні жорсткі заходи по всій країні, внаслідок яких понад тисячу осіб було заарештовано, серед них лідерів опозиції, активістів неурядових організацій, журналістів і службовців виборчкомів, які протестували проти фальсифікацій. Понад сто з них донині тримають у в’язниці, головним чином високопоставлених активістів опозиції. У нещодавній доповіді правозахисної організації «Human Rights Watch» задокументовано численні випадки тортур, таких як жорстоке побиття, тортури струмом та погрози згвалтування. Пан Алієв, який успадкував пост свого батька, тим часом консолідує у своїх руках диктаторську владу: нещодавно він став директором Азербайджанського радіо й телебачення.

Загалом, Азербайджан міг би стати хорошим місцем для втілення в життя політики «поширення свободи» у світі та на Близькому Сході, про яку так часто каже пан Буш. Однак сам президент натомість робить щось протилежне. Пан Буш та його оточення прийняли пана Алієва, пробачили йому обман на виборах і порушення прав людини, не звернули уваги на дані про його корумпованість, що заслуговували на довіру. Адміністрація обійшла заперечення Конгресу й надала Азербайджану три мільйони доларів США у вигляді військової допомоги, і має намір давати ще. Пентагон веде переговори з азербайджанськими чиновниками про можливе використання баз для військових операцій. Міністр оборони Дональд Рамсфельд приїжджав минулого місяця до Баку для переговорів із паном Алієвим. У відповідь на запитання про порушення під час виборів він відповів: «У Сполучених Штатів встановлено відносини з цією країною. І ми їх цінуємо». Пан Алієв гордо зауважив: «Сполучені Штати — наш стратегічний партнер».

Офіційні особи Пентагона стверджують, що Азербайджан має дуже велике значення у війні з терором. Наприклад, вони стверджують, що допомога Азербайджану необхідна, аби перешкоджати пересуванню терористів через Каспійське море. Однак найбільш очевидною причиною політики, яку проводить пан Буш, є нафта. За минуле десятиріччя пан Алієв та його батько надали таким компаніям, як «BP-Amoco», «ChevronTexaco» і «ExxonMobil», контрактів на мільярди доларів. Вони також підтримують проект будівництва нафтопроводу вартістю три мільярди доларів, яким каспійську нафту перекачуватимуть до турецького порту. За словами Алієва, Буш зробив його якось почесним жителем Техаса у вдячність за підтримку, яку він надає американським нафтовим компаніям. Коли він у серпні минулого року замінив на посту прем’єр-міністра свого вмираючого батька, президент Буш одразу ж надіслав йому вітального листа.

Американські дипломати та керівники нафтових компаній представляють Алієва як освіченого проамериканського лідера, поміркованого керівника, який планує лібералізувати поліцейську державу, яку він успадкував від батька. Азербайджанці сприймають ці твердження як безглузді. 42-річний Алієв відомий у Баку як плейбой, який захоплюється азартними іграми. Коли він очолював державну нафтову компанію, міжнародна організація «Transparency International» поставила Азербайджан на шосте місце у списку нйакорумпованіших країн світу. Згідно з обвинувачувальним висновком одного з нью-йоркських судів, 1997 року високопоставлені азербайджанські чиновники отримали хабарі на мільйони доларів США під час приватизації нафтової компанії, в якій Алієв займав у той час пост віце-президента. Після свого «обрання» пан Алієв залишив на ключових постах міністрів, призначених ще його батьком, і пообіцяв проводити таку саму політику — до якої входить, судячи з усього, безжалісне придушення мирної демократичної опозиції.

Безсумнівно, президенту Бушу вигідно підтримувати Алієва з тією ж метою, з якою Сполучені Штати протягом десятиріч підтримували диктаторів Перської затоки. Однак Буш сам неодноразово заявляв у своїх промовах, що подібна політика помилкова. «Те, що західні нації протягом шістдесяти років мирилися з браком свободи на Близькому Сході, не надало їм більшої безпеки, — сказав президент два місяці тому. — Стабільність не можна купити за рахунок свободи». Сполученим Штатам можуть знадобитися десятиріччя, щоб подолати наслідки підтримки корумпованих арабських режимів. Однак Буш може принаймні уникнути повторення цієї помилки у відносинах з новими нафтовими державами на Кавказі та в Середній Азії — починаючи з Азербайджану.

The Washington Post, 26 січня Переклад ІноСМІ.Ru
Газета: 
Рубрика: