Експерти кожний день засипають нас своїми думками на такі різні теми, як іракські повстанці, болівійські плантатори коки, центральні європейські банки і північнокорейське політбюро. Але наскільки вірогідні думки експертів?
З оптимістичного погляду випливає, що доти, поки люди, які пропонують експертну думку, активно конкурують, щоб привернути увагу розбірливих покупців (засоби масової інформації), ринкові механізми забезпечуватимуть контроль якості. У «мудреців», які друкуються на сторінках думок фахівців чи виступають на телебаченні або радіо, мають бути хороші рейтинги; а то їх знищать, як бур’яни.
Скептики проте попереджають, що ЗМІ диктують вибір голосів, які ми чуємо, і більше зацікавлені в підтримці поширених забобонів, ніж в аргументованих дебатах. У результаті слава може негативно, а не позитивно позначатися на довгостроковій правильності думок.
Донедавна ніхто не знав, хто ж має рацію, тому що ніхто не вивчав це питання. Але тепер результати 20-річного дослідницького проекту засвідчують, що скептики ближче до істини.
Я докладно описую даний проект в моїй книзі «Експертна політична думка: Наскільки вона точна? Звідки нам знати?». Основна ідея полягала в тому, щоб ознайомитися з тисячею прогнозiв сотень експертів про ситуації в десятках країн, а потім оцінити їх точність. Ми вважаємо, що засоби інформації не тільки не викорчовують погані ідеї, але і часто потурають поганим ідеям, особливо коли ситуація дуже заплутана, щоб можна було легко виявити істину.
Докази поділяються на дві категорії. По-перше, як попереджали скептики, коли натовпи «мудреців» борються за те, щоб бути на виду, багато хто з них піддається спокусі сказати, що вони знають більше, ніж насправді. «Мудреці», що передрікають бум або крах, перебільшують більше за інших.
З 1985 по 2005 роки «мудреці», що пророкували бум, робили 10-річн і прогнози, перебільшуючи шанси великих позитивних змін, як на фінансових ринках (наприклад, індекс Доу-Джонса для акцій промислових компаній мав би вирости до 36000), так і в світовій політиці (наприклад, урегулювання ситуації на Ближньому Сході і динамічне зростання в регіоні південніше Сахари в Африці). Вони передрікали 65% імовірності райдужних перспектив, які виявилися рівними лише 15%.
У той же самий час, «мудреці», що пророкували крах, виявилися ще менш ефективними, перебільшивши шанси негативних змін у всіх тих сферах, в яких «мудреці», що передрікали бум, прогнозували позитивні зміни, і в деяких інших сферах (Я досі чекаю неминучого розпаду Канади, Нігерії, Індії, Індонезії, ПАР, Бельгії і Судану). Вони припускали 70% імовірності похмурих перспектив, які виявилися рівними лише 12%.
По-друге, знову ж, як попереджали скептики, ті, хто перебільшує, рідко відповідають за свої помилки. Дійсно, інформаційний потік звертає увагу на прихильників перебільшень, ігноруючи їхнiх більш скромних колег.
Ми можемо спостерігати даний процес у всій красі, якщо, наслідуючи філософа Сера Ісайє Берліна, класифікуємо експертів на «їжаків « і «лисів». Їжаки — це винахідники великих ідей, закохані у свої грандіозні теорії: лібертаріанство, марксизм, рух за охорону навколишнього середовища тощо. Їх упевненість у власній правоті може бути заразливою. Вони знають, як виграти у суперечці за допомогою наведення доводів своєї правоти і неправоти опонентів.
Це приносить їм визнання в ЗМІ. Але вони не знають, коли не треба виходити за психологічні межі і коли потрібно робити поступки на користь своїх опонентів. Вони дуже серйозно ставляться до своїх теорій. У результаті, їжаки частіше помиляються, але набирають більше звернень до них з пошуку на «Google».
Еклектичні лиси краще вміють стримувати свій ідеологічний ентузіазм. Вони не переживають з приводу тривалої невизначеності про те, хто ж має рацію навіть у гострій суперечці, визнаючи прогалини у своїх знаннях і допускаючи обгрунтованість протилежного погляду. Вони цяткують свою мову лінгвістичними уточненнями, які обмежують сферу їхнiх аргументів: «але», «проте», «хоча».
Завдяки тому, що вони уникають надмірного спрощення, лиси рідше помиляються. Лиси нерідко частково погоджуються з їжаками, щоб не погіршувати ситуацію: «Так, мій колега має рацію в тому, що монархія у Саудівській Аравії вразлива, але потрібно пам’ятати і про те, що державні перевороти трапляються там рідко, а уряд використовує безліч засобів для придушення опозиції».
Уявімо, що ваша робота як керівника засобу масової інформації залежить від розширення вашої глядацької аудиторії. Кого ви виберете: експерта, який балансує між аргументами, що суперечать один одному, і робить висновок про те, що найбільш очевидний вихід є найімовірнішим, або ж експерта, який примушує глядачів нервово здригатися при думці про радикальних ісламістів, що прийшли до влади і цін, що спричинили зліт цін на нафту?
У двох словах: ті якості, що роблять лисів більш точними, роблять їх також менш популярними.
Тут безжальні скептики бурчать, що ми маємо засоби масової інформації, які заслуговуємо. Але це несправедливо. Жодне суспільство поки не опрацювало широко визнаного способу розпізнання хибної мудрості. Навіть громадяни, що вітають точність думок, рідко здогадуються про те, що вони жертвують їй, коли перемикають канал із нудних лисів на харизматичного їжака.
Тут є одна скромна пропозиція, що стосується до всіх демократичних країн: ринок ідей функціонує краще, якщо громадянам не важко побачити компроміс між точністю і розвагою чи між точністю і партійною солідарністю. Чи не стануть вони тоді частіше читати статті «мудреців» з більш високим рейтингом? Якщо це так, то «мудреці» зможуть навчитися відповідати за свої слова і бути скромнішими, а політичні дебати зможуть стати менш гострими.
Звичайно, не так легко опрацювати способи розпізнання хибної мудрості, які б діяли в багатьох сферах громадської думки. Але у світі, в якому, як сказав ірландський поет Вільям Ітс, «гірші сповнені ентузіазму, а кращим не вистачає упевненості в собі», варто спробувати це зробити.
Філіпп Е. ТЕТЛОК — автор книги «Експертна політична думка: Наскільки вона точна? Звідки нам знати?», професор бізнес- управління, політології і психології Каліфорнійського університету в Берклі
