...Влада назвала штурм Театрального центру на Дубровці — «блискучою спецоперацією». Слідство у кримінальній справі «Норд-Осту» встановило, що смерть заручників сталася в результаті збігу багатьох чинників, у першу чергу від важких хронічних захворювань самих заручників, що загострилися в результаті зневоднювання, недостатньої кількості їжі та стресу. Рятувальна операція була визнана ефективною, попри те, що в матеріалах справи зафіксовано ненадання будь-якої медичної допомоги 73 зі 129 загиблих заручників. Не вимагаючи (весь архів ФСБ щодо «Норд-Осту» був знищений незабаром після спецоперації) і не досліджуючи дані про склад газу та його вплив на людину, слідство зробило ультимативний висновок: газ не спричинив смерть 129 заручників.
Після «Норд-Осту» секретними наказами президента Путіна були нагороджені силовики. У тому числі Героями Росії стали генерал ФСБ Пронічев, генерал ФСБ Тихонов, а також невстановлений автор хімічної формули невстановленого газу, теж — співробітник ФСБ.
Колишні заручники та родичі загиблих створили організацію «Норд-Ост» і знайшли адвокатів. Інтереси однієї групи норд-остовців представляють Карина Москаленко й Ольга Михайлова, іншої — Ігор Трунов і Людмила Айвар.
На початку 2003 року, отримавши постанови про відмову в порушенні кримінальної справи проти членів оперативного штабу, рятувальників і лікарів та оскарживши їх у російських судах, заявники Москаленко та Михайлова вирішили звернутися до Європейського суду.
Таке ж рішення в серпні 2003 року прийняли і 57 заявників Ігоря Трунова й Людмили Айвар. До цього моменту Трунов і Айвар без особливого успіху намагалися добитися в судах від уряду РФ і властей Москви відповідної компенсації для колишніх заручників і родичів загиблих.
Кримінальну справу по «Норд-Осту» довгий час вів практично самостійно слідчий Кольчук. До російського суду справа так і не дійшла. Жодного винного (окрім убитих терористів) в смерті заручників слідство не знайшло.
До 2007 року Європейський суд зберігав мовчання. У 2007-му була комунікована скарга Ігоря Трунова. Причому Європейський суд сам запропонував заявникам Трунова повідомити про порушення 2 і 3 статей Європейської конвенції. Ці статті вважаються «найважчими» в Страсбурзькому суді. Страсбурзький суд, нагадаю, розглядає заяви про порушення ДЕРЖАВОЮ прав своїх громадян. У даному випадку Європейський суд вже на початкових етапах знайшов у справі «Норд-Осту» ознаки порушення державою найголовнішого права — права на життя.
...Наскільки «принцип Путіна» законний? Це і є головне питання, яке ставить перед Європейським судом справа «Норд-Осту». Формула газу і хто саме давав наказ на штурм — це конкретні питання конкретного теракту. Вже абсолютно зрозуміло, що російський уряд категорично не вважає за можливе розсекретити ці дані.
У Беслані газу не було і не було його наслідків, але залишався той самий принцип. Відтворений у ще важчій формі.
І тепер питання законності самого принципу постало з усією очевидністю.
Зашкодити Європейському суду відповісти на це питання — не в компетенції російського уряду.
На початку листопада цього року закінчиться останній — змагальний — етап розгляду скарги по «Норд-Осту», і Європейський суд розпочне написання рішення.
Але той факт, що російський уряд відмовився, по суті, від суворого принципу: «ми переговори з терористами не ведемо», під режим конфіденційності не підпадає. А уряд Росії дійсно «пішов на відмову».
Це сталося після того, як було прийнято й опубліковано спільний меморандум, який на прохання Карини Москаленко підготували «Міжнародна комісія юристів» та організація «Інтерайтс», впливові експертні організації, акредитовані при ООН і Раді Європи. У цьому меморандумі детально, на прикладах із міжнародної практики, аналізується: коли, за яких умов і яким чином уряд може застосовувати силовий варіант у випадках із захопленням заручників. На сторінці 7 меморандуму чітко написано: «Силовий метод при звільненні заручників має бути останнім зі всіх випробуваних для розв’язання ситуації методів. Всі можливі несилові альтернативи мають бути використані, і якщо цього зроблено не було, це трактується як порушення права на життя. Основні принципи Організації Об’єднаних Націй зобов’язують представників офіційних силових структур використовувати при виконанні наказу «штурму» ненасильницькі способи, перш ніж відкривати вогонь. Принцип 20 зобов’язав державу випробувати всі наявні ненасильницькі альтернативи, включаючи мирне врегулювання, переконання, переговори, посередництво, а також інші технічні засоби, для того, щоб лімітувати застосування сили. У ситуації захоплення заручників у влади є зобов’язання вести переговори до повного вичерпання й застосовувати інші тактичні рішення, для того, щоб домогтися максимальної безпеки для заручників та їхнього безпечного звільнення. Якщо ж державі не вдалося здійснити адекватні кроки зі знаходження мирного рішення, держава тим самим порушує право на життя...»
