У Казахстані ліквідовано опозиційну партію «Демвибiр». Причина — «заклики до громадянської непокори»: «Демократичний вибір Казахстану» продовжував протестувати проти підсумків парламентських виборів, що відбулися минулої осені (тоді повну перемогу здобула партія влади). Нагадаємо, за кордоном ДВК відомий передусім завдяки своєму лідеру — колишньому акіму Павлодарської області Галимжану Жакіянову, якого вважають політв’язнем.
Імовірний кандидат від опозиції на президентських виборах 2006 року, голова Координаційної ради демократичних сил Жармахан Туякбай, який демонстративно пішов у відставку з посади спікера парламенту після осінніх виборів, назвав ліквідацію партії «абсолютно незаконною». У заяві посольства США рішення суду назвали «кроком назад». Але радник президента Казахстану Єрмухамет Єртисбаєв вважає ліквідацію ДВК виправданою: «Обвинувачі справедливо вважають, що це екстремістська організація. Хіба правоохоронні органи США не відреагували б, якби політична партія не визнавала легітимності президента Буша й закликала до громадянської непокори?»
Керівництво партії має намір оскаржити рішення про її ліквідацію у Верховному суді республіки. Опозиційне інтернет-видання «Навігатор» пише про три шляхи, якими тепер може піти «Демократичний вибір»: влитися до складу іншої опозиційної партії («Ак жола» або Компартії), заснувати нову партію та спробувати її зареєструвати, продовжити діяльність без формальної реєстрації. Тим часом прибічники ДВК тепер носять помаранчеву символіку та проводять вуличні акції протесту — щоправда, нечисленні. Більшість оглядачів вважають, що імовірність «революції тюльпанів» у Казахстані є сильно перебільшеною. Втім, нещодавно те саме говорили і про Україну.
Про шляхи демократичного вибору Казахстану та про долю однойменної партії кореспонденту «Дня» розповіла президент Асоціації соціологів і політологів Казахстану Бахитжамал БЕКТУРГАНОВА.
— Яке значення «Демократичного вибору» в партійно-політичній системі Казахстану?
— Наприкінці 90-х рр. на партійно-політичному полі Казахстану визначилися нові гравці. Ними стали фінансово-промислові групи, які до того часу вже мали свої торговельно-промислові, банківські імперії, власні ЗМІ, дослідницькі компанії, інформаційно-аналітичні служби, когорти політтехнологів, спічрайтерів, соціологів. На початку 2000-х вони почали створювати й власнi політичнi партії. У результаті політичний плюралізм набув форми жорсткої внутріелітної боротьби, а інститут партій перетворився на конкурентну перевагу тих груп «інтересів», які першими встигли ними обзавестися. Появу партій нової генерації обставляли як багатопартійність. Насправді ж була «монопід’їздність», і всі «під’їзди» розташовувалися в приміщенні адміністрації президента РК. Нове покоління партій характеризується помітним ослабленням функції соціального представництва і значним посиленням функції завоювання політичної влади. За своєю природою, завданнями і характером вони виражають, головним чином, інтереси своїх корпоративних груп. Величезна автономія «перших номерів» партійних списків від низових структур партій і тим більше від пересічних виборців красномовно свідчить про те, що партійне будівництво йде в елітному просторі. Але головне, партії продовжують залишатися ключовим інструментом формування владного істеблішменту.
Цілком вписуються в цей контекст й опозиційні партії «Ак жол» і «Демвибiр». 2001 року ціла низка високопосадовців і представників бізнес-еліти, які потрапили в немилість, створили рух «Демократичний вибір Казахстану». Багато в чому їхнім опальним становищем і пояснювалася опозиційність руху. Невдовзі цей рух дав тріщину і розпався на два крила. Лояльне крило створило партію «Ак жол», радикальне за рік до парламентських виборів 2004 р. трансформувалося в партію, зберігши за собою назву руху і спадкоємність його діяльності.
З моменту свого створення й аж до ліквідації «Демвибiр» позиціонував себе як непримиренний опонент влади, відмовляючись від участі в переговорному процесі. Проте за винятком останнього випадку, коли була прийнята політична заява із закликом до акцій громадянської непокори, що й послугувало формальною підставою для ліквідації партії, партія уникала конфлікту із законом і проводила свої акції й мітинги протесту iз санкції влади. Можливо, українська «помаранчева» революція виявилася тим «спусковим гачком», який привів до рішучіших дій з боку ДВК.
— Що змусило владу піти на ліквідацію ДВК? Наскільки великими є протестні настрої в суспільстві — чи має опозиція базу для революції?
— Вважаю, влада зробила велику помилку, пішовши на ліквідацію стотисячної партії. Обвинувачення, які вона висунула проти «Демвибору», не витримують критики і не визнані за кордоном. А влада не може дозволити собі зіпсувати відносини з міжнародною спільнотою. З ліквідацією «Демвибору», який уже зараз отримує політичні дивіденди від цього, проблему президентських виборів не буде знято. Тому поки не пройдено останній щабель апеляції — Верховний суд — влада ще має шанс «відіграти» ситуацію назад.
Поставивши «Демвибiр» поза законом, влада опинилася в ще скрутнішому становищі, ніж коли ця партія була в правових «шорах». Тепер демвибірники мають один-єдиний вибір — або імпорт української помаранчевої революції, або політична смерть. Подальша доля партії залежатиме від того, чи є для її керівництва демократичний вибір питанням принципу або ж політичного торгу.
Якби в Казахстані економічна ситуація була не такою благополучною, як нині, опозиція, можливо, мала б реальні шанси позмагатися за президентський мандат. А оскільки в суспільстві досить високий рівень задоволення статус-кво, можна вважати, що для опозиції президентські вибори достроково програні. Протестні настрої, хоча й існують, але не такі значущі з погляду репрезентативності до загальної чисельності населення республіки. Понад те, їхні носії швидше віддають перевагу протестній неучасті, ніж активній залученості до протесту.
Мені не зрозуміло, навіщо треба було ліквідувати «Демвибiр», якщо суспільний запит сконцентрований на Назарбаєві як на виконавці функцій президента. Що стосується самих виборів, то я не бачу причин, iз яких необхідно запускати «аварійний» варіант передачі влади наступнику або дострокові президентські вибори. Електоральні рейтинги Назарбаєва стабільно високі (понад 50%), у претендентів на роль єдиного кандидата від опозиції вони коливаються в межах від нуля до 5%. Якщо ж розвиток ситуації в країні піде за одним із вказаних «аварійних» варіантів, то це означатиме, що в держапараті посилилося політичне лобі, зацікавлене в ослабленні президентської влади Назарбаєва та його заміні. А це, у свою чергу, можна розглядати як кінець ери динозаврів і настання нової ери постмодерністських партій, надзавдання яких — забезпечення демократичних механізмів завоювання влади в умовах маркетизації та віртуалізації політичного ринку.
