Не слід дивуватися результатам виборів — вони були цілком прогнозовані. Рано чи пізно у Росії мав початися тоталітарний припадок. Проміжний стан надто вже затягнувся. Скільки можна розриватися між західництвом, лібералізмом, демократією, з одного боку, та утробним націоналізмом, ксенофобією, прагненням усе проконтролювати і багато що заборонити, з іншого. Ось лише деякі «дивацтва» російської політики останнього часу. Не тільки державники, але й ліберали погрожують Грузії «превентивним ударом». На фоні запевнень у необхідності співробітництва з партнерами по СНД наростає істерика з приводу Тузли. Під клятви вірності ринковому курсу триває розгром ЮКОСа. Це й багато іншого з усією очевидністю свідчило про те, що рух у певному напрямі розпочався. Чого ж дивуватися, що настав момент, коли виборці натиснули кнопку — «вниз». Нещасне, замучене суспільство, яке розчарувалося у недорозвиненій, недосконалій демократії, у корумпованому, гнилому капіталізмі мало захотіти порядку та сильної руки, яка б обіцяла цей порядок встановити. Путін для тих, хто проголосував за ЛДПР і, головне, за «Родину», виявився недостатньо сильним лідером, не цілком патріотом, неповноцінним державником. Імовірно, що в їхніх очах він і росіян-то не любить. Голосування за новий тандем фактично стало голосуванням недовіри президенту.
До речі, те, що відбулося, схоже стало несподіванкою для самих нових націоналістів, які поки що не зрозуміли, що вони стали символом нової хвилі. Ще більшим сюрпризом ця хвиля стала для кремлівських технологів, які захопилися політичними дослідами з клонуванням «партій влади». Вони тепер не второпають, що їм робити із цим створінням, що виплигнуло з пробірки. Адже, очевидно, експериментували навмання, кидали туди все, що під руку потрапляло, змішували і збовтували, розраховуючи, що результат все одно доведеться викинути у кошик після вживання. Але не так сталося, як гадалося.
Ви кажете, що Глазьєв, а тим більше Геращенко зовсім не схожі на брутальних типів, які тягнуть Росію до диктатури? А Рогозін, той взагалі пай-хлопчик, тільки любить випинатися у стилі Жириновського? А так він смирний і виконує всі отримані доручення начальства. Мабуть, так і є. Але тільки часто трапляється, що крім власної волі люди стають носіями тенденції. Можна лише побажати тим персонажам серед нових героїв, хто хоче зберегти імідж респектабельного політика: перелицьовуйте «Родину», та якомога скоріше, або тікайте звідти. Ось банкір Лебедєв усе правильно і вчасно зрозумів.
Путіна має приголомшити власна перемога. Він не може не розуміти, що отримав одночасно два подарунки. І конституційну більшість, і загрозу появи сили, яка може підірвати його президентство. Йдеться навіть не про Глазьєва iз Рогозіним: швидше за все Кремль їх приручить. Проблема в іншому. Зусиллями самої влади народжено запит суспільства на диктатуру і навіть сформовано її базу. Частина виборців, втомлена від безвиході, вже натиснула кнопку «вниз». І байдуже, хто конкретно кинеться артикулювати цей запит.
Чи розуміє Путін, що якщо він довго думатиме, а тим більше даватиме підстави для закріплення нового вектора у нашій політиці, хвиля змиє його самого, причому серед перших? Судячи з реакції Кремля на результати виборів, там здогадуються, до чого все йде. Але чи готовий президент боротися — не з результатами невдалого кремлівського проекту, ні — а з самою ситуацією, яка породжує запит на диктатуру? А якщо так, то чи має він для цього ресурс?
