Вибори в Україні важливі нам з двох причин. По-перше, нам цікаво, як зміниться українська політика щодо Росії після відходу Ющенка. І в цьому сенсі нам не варто спокушатися. Кремлівські мрійники хотіли б бачити новим українським керманичем людину, яка відразу після інавгурації кинулася б до нас зі словами: «Любі росіяни, чим я можу бути вам корисним? Прийміть мої щирі запевнення в тому, що Україна завжди буде союзником Росії й буде готова виконати будь-яке російське бажання». Було б зовсім чудово, аби український президент став новим Богданом Хмельницьким, і Україна знову увійшла б до складу Росії.
Але нічого цього не буде. Можливо, хтось із кандидатів відчуває до Росії трохи більші симпатії, але жоден із них не стане жертвувати інтересами своєї країни на користь Росії. І ніхто з них не стане жертвувати особистими президентськими інтересами.
Україна велика країна, в неї багаті ресурси й вона цілком здатна проводити власну сильну міжнародну політику, а українському президентові значно приємніше бути авторитетним європейським лідером, ніж танцювати під московську балалайку.
Навіть любий нам Янукович не віддасть Крим, не зробить російську мову другою державною й не стане купувати наш газ за космічними цінами. Отже, наш головний інтерес має полягати в тому, щоб в Україні була стабільність, бо неспокійні сусіди на кордоні не потрібні нікому.
А другий наш інтерес полягає, звісно, в процесі виборів. Тому що вибори в Україні абсолютно не схожі на вибори в Росії. Це — дійсно вибори. А те, що відбувається у нас, навіть голосуванням не можна назвати, тому що в Росії протоколи, таке враження, заповнені ще до відкриття виборчих дільниць.
І можна дуже довго міркувати, що краще — свобода чи спокій, але якщо нам узагалі потрібні вибори, то вони мають бути такими, як в Україні, і не мають бути такими, як у Росії.
Є, щоправда, один нюанс.
Я неодноразово говорив, що український шлях багато в чому до болю нагадує шлях, яким йшла Росія років 10—15 тому. У нас теж були гучні вибори, безперервні ток-шоу, чорний і білий піар, десяток кандидатів і другий тур. А слово «демократія» тим часом перетворювалося на лайку, тому що окрім свободи слова людям і жерти ще щось треба.
У Росії демократи дорого заплатили за неможливість перейти від слів до справи. Україна мусить про це пам’ятати. Інакше наступних виборів у неї теж може не бути.
