Не дуже зручний час був обраний Президентом Віктором Ющенком для візиту до Франції. Уже кілька тижнів ця країна перебуває в глибокій кризовій ситуації. Бунт розгнузданих підлітків у передміських кварталах — «банліє» — поширився від околиць Парижа на всі промислові центри Франції (чимось подібні до київських «високоповерхових» масивів), де живуть сотні тисяч переважно безробітних вихідців із Північної Африки. Вони — не чужинці, а громадяни Франції. Утім, ставляться до них дуже часто як до осіб другого сорту.
Таких заворушень Франція не переживала з часів «студентської революції» 1968 року. Проте тоді влада вбачала в громадських виступах лише політичний виклик. Нині ж йдеться про бунт молодиків, який вилився в кампанію масового вандалізму, нищення матеріальних цінностей, помсти «ненажерливій буржуазії». Оніміла від шоку владна верхівка почала рятуватися запровадженням надзвичайного стану і комендантського часу. Закони, які регулювали подібний захід, були схвалені ще в 50-ті роки минулого століття, коли в Алжирі тривала війна! Керівництво країни, мабуть, надзвичайно занепокоєне ситуацією, оскільки має намір захищатися надзвичайним станом і комендантським часом упродовж трьох місяців.
У зв'язку з заворушеннями посадовці Франції обмежили виїзди за кордон. У Парижі зараз не до того, аби розпорошувати свою увагу на щось інше, аніж на вирішення проблем неочікуваного бунтарства околиць. Французи сподіваються, що їхні колеги за кордоном зрозуміють це, а тому відкладуть заплановані візити на інший час. Так, на мою думку, мав би вчинити і Президент Віктор Ющенко. Але не вчинив. А тому навряд чи чогось конкретного йому вдасться досягнути під час цього візиту. Це — елементарне марнування вкрай важливого часу! Не найкраща нагода для Віктора Ющенка і Жака Ширака зустрічатися в момент їхньої політичної слабкості.
Досі позиції Жака Ширака не були настільки хиткими (і не лише в управлінському сенсі). Усі очікували, що він звернеться до народу одразу після перших же заворушень. Час минав, а з Єлисейського палацу віяло мовчанкою. Президент зайняв вичікувальну позицію, яка була сприйнята французами як вияв невпевненості. Дехто пояснює таку поведінку французького лідера поганим станом здоров'я через пережитий недавно легкий інсульт. (I справді, під час свого телезвернення, яке транслювалося цими днями, він виглядав досить хворобливо). Річ, щоправда, не лише в цьому. Адже не виключено, що вичікування Ширака було пов'язане з його спостереженням за залаштунковою боротьбою між двома політичними суперниками — прем'єр-міністром Домініком де Вільпеном та міністром внутрішніх справ Ніколя Саркозі. Вони мають лідируючі позиції у рейтинговому двобої за посаду президента на виборах у 2007 році. Розвиток подій змусив Жака Ширака змінити свій підхід спостерігача. Тому й було вирішено виступити з заявою, в якій він вдався до повторення головних положень старої доктрини етнічної інтеграції.
Тим часом французька опозиція розпочала наступ на владу на всіх фронтах — свій критичний голос подали ліві сили, не забули долучитися до цього процесу і праві. Особливо гостро атакує президента ультраправий Національний фронт 77 літнього Ле Пена: мовляв,саме Жак Ширак винний у останніх подіях, бо це в часи його прем'єрства до Франції прибули вихідці Північної Африки. Тепер, вважають французькі шовіністи, країну нищать «діти Ширака»...
...Тим часом газети публікують втрати від вандалізму. 9000 спалених автомобілів, десятки знищених магазинів, шкіл на суму понад 200 мільйонів євро.
