Минулого тижня ми дізналися про ще одне рішення Європарламенту відкласти голосування резолюції про Україну. Першу спробу було зроблено на жовтневому пленарному засіданні у Страсбурзі. Тоді головним мотивом такого ходу була неможливість оцінити виборчий процес до того, як відбудуться вибори.
Цього разу ми вирішили не голосувати, доки не матимемо повної картини стану справ у одній із країн — партнерів ЄС. Доки ми не матимемо повного уявлення про ситуацію на підставі звітів наших спостерігачів на виборах, які взяли участь у п’ятнадцятій сесії КМС (делегація Європарламенту при комітеті з міжпарламентського співробітництва між ЄС та Україною) після виборів, ми не зможемо зробити жодного об’єктивного висновку з цього питання.
Звідки ж такий надзвичайний інтерес до України? Причин дві. По-перше, активна кампанія українських опозиційних партій у Страсбурзі виявила численні приклади порушень законодавства, обмеження свободи слова, посягань на право голосу та на свободи засобів масової інформації. Не всі з перелічених вище порушень однаково серйозні, проте в Європарламенті заведено належним чином розглядати всю подану інформацію і виносити рішення в залежності від того, наскільки кожне конкретне порушення може становити загрозу демократичному процесові.
Друга причина — це те незручне становище, у якому опинилася ЄНП (Європейська народна партія), представники якої становлять більшість у Європарламенті й урядах країн — членів ЄС. Цей конфуз підсилюється незадовільною роботою української опозиції, нездатної дискредитувати правлячу більшість, яка в останні півроку виконує консолідуючу роль. Але після ще одних виборів, проведених без кричущих порушень, Україна заслужила на те, щоб бути партнером інституцій ЄС, особливо Європарламенту, у дискусіях з приводу демократії.
При тому, що порушення виборчого процесу повинні негайно виправлятися або навіть найсуворіше засуджуватися, такі інциденти на можна використовувати як привід, аби поставити під сумнів право України приєднатися до Євросоюзу. Але ця небезпечна тенденція очевидна. Щоб виправити становище, ми, соціалісти і демократи в Європарламенті, хотіли б відкрито поговорити про те, що є ганебним, а що потрібно виправити чи змінити. У той же час ми бажаємо визнати всі позитивні процеси, які відбулися в Україні. Ми хочемо звернути увагу на економічні успіхи, прогрес у галузі прав робітників і численні реформи, які нині проводяться.
У ході цієї дискусії ми повинні забезпечити конструктивну критику, щоб не вилити разом з водою і немовля. Ми не можемо також дозволити, щоб думка більшості у Європейській народній партії поставила під загрозу історичний шанс України добитися членства в ЄС. Мені страшно подумати, що колись хтось може зачитати таку упереджену резолюцію ЄС і сказати: «Слухайте, та вони просто не варті того, щоб брати участь у серйозному діалозі про європейську інтеграцію». Ті, хто хоче називатися справжнім другом України, не повинні допустити такого.
