Суд над Михайлом Ходорковським знову перенесли. Просто напасть якась витає над російським правосуддям. Або засідають безперервно, або без кінця переносять. Особливо оригінально те, що прес-секретар Хамовничеського суду Тетяна Васильєва відмовилася пояснити журналістам причину перенесення, заявивши, що не має в своєму розпорядженні таких відомостей. За її словами, суддя Віктор Данілкін повідомив слідчий ізолятор, у якому утримують підсудних, факсимільним листом про зміну дати оголошення. На думку адвоката Костянтина Рівкіна, котрий представляє інтереси Лебедєва (проходить у справі разом із Ходорковським. — Авт.), є дві можливі причини перенесення: що до призначеного терміну суддя не встиг написати текст вироку й що до 27 грудня у зв’язку з новорічними святами «ажіотаж довкола процесу» може вщухнути.
Друга причина може розглядатися, але виглядає так, що вона є другорядною. Для сенсації, й правильно поданої, жодні свята не є завадою. Певного затягування інформаційного процесу досягти можна, але не більше того.
Щож до першої причини як суто технічної, то в це просто не віриться. Працювали б, як то кажуть, у три руки, але до призначеного терміну все було б представлено. Швидше за все, просто не знають, який вирок написати. І ще важливіше. Як узгоджувати текст і сам вирок із інстанціями, безпосередньо зацікавленими в тому чи іншому вироку. І це завдання настільки складне й потребує настільки тривалого часу, що цілком можливо, що це аж ніяк не останнє перенесення.
Процес Ходорковського, а також тих, хто проходить разом із ним, із самого початку був справою політичною. За що судять і хочуть кинути за грати Ходорковського, якщо президент Дмитро Медведєв у своїх посланнях і вказівках з екранів закликає до пом’якшення покарань за економічні злочини настільки, що навіть обмежуватися штрафами й адміністративними обмеженнями. І взагалі, більшу частину терміну за першим вироком Ходорковський уже відсидів. Час б уже й під амністію.
Але вся проблема в тому, що Ходорковський не просто в’язень, а персональний в’язень прем’єр-міністра Путіна. От і проблема. Президент начебто дає вказівки й проголошує, прем’єр мовчить, але так грізно, що й рука не піднімається написати у вироку якесь пом’якшення, а то й зовсім справу закрити. Адже ніхто не знає, хто в домі головний.
Дворкович, не остання людина в оточенні президента, говорить, що Дмитро Анатолійович чітко має намір йти на другий термін. І всі інші про це говорили неодноразово, але інтрига зберігається. І річ не в судді Данілкіні. Чого від нього чекати. Він людина підневільна, адже судить не згідно із законом, а за правилами хамовничеського або басманного правосуддя. Проблема в тому, що два оточення стають у бойову стійку. Це як у боксі. Кожний пропущений удар — очки суперникові. Але ще гірше те, що це інтерпретується як політична слабкість. А політичні чоловічі ігри на свіжому повітрі такого в принципі не допускають.
Якщо піти шляхом, сформульованим президентом, і Ходорковського відпустити якщо не одразу, то через короткий час, то це буде однозначно сприйнято не лише в Росії, а й довкола неї як посилення позицій президента. Із наслідками, що з цього випливають. Якщо навпаки, Ходорковського засудити, то всім усе стане зрозуміло, але із зворотним знаком. Ставки в цій грі настільки високі, що на такому підйомі Ходорковського вже й не видно.
Є, звісно, у Путіна проблема. Якщо темна футбольна історія з чемпіонатом-2018 здобуде продовження, то прем’єру відразу, як говорять моряки, треба сушити весла. Найжахливіше, що це може вилитися в папери Wikileaks або подібного сайта, яких розвелося, мов грибів після дощу.
І ще одне. Проблема Ходорковського може слугувати прикладом того, чого владі в жодному разі не можна робити. Не можна звинувачувати й судити людей за принципом політичної доцільності. А такі ознаки, на жаль, з’являються і у нас в Україні. Якщо ми маємо намір — а Президент заявив, що дуже — впроваджувати в наше життя європейські норми, зокрема й у правосудді, то навіщо в черговий раз наступаємо на російські граблі. І не лише в судовій і правоохоронній сфері. Зараз усі тільки й говорять про адміністративну реформу. Зліплена вона за російським зразком. Уже скільки разів там чиновників скорочували. Заступників у міністрів і прем’єра відбирали. І чим закінчилося?.. Відомо, що кількість чиновників як у Москві, так і на найвіддаленіших околицях збільшилася багаторазово. Так і зі справою високопоставлених чиновників колишнього режиму. Їх ведуть до суду, щоб дійсно довести провину чи зводять політичні рахунки? Якщо останнє, а щодо цього є підозри, то хто у нас керує країною. Президент, який обіцяє одне в Європі, — чи його оточення, яке поводиться, як їхні колеги в сусідній країні. Але довго так тривати не може. Питання стоїть руба: або — або. А сигнал, і досить виразний, дав Майдан-2. І це далеко не кінець...
