Останнім часом — принаймні, останні тижні — президенти країн СНД спілкуються між собою виключно неформально. Спочатку Володимир Путін і Леонід Кучма приїздять до Олександра Лукашенка на фестиваль «Слов’янський базар» до Вітебську. Ніякого сенсу у цьому приїзді немає, однак всі залишаються задоволеними — особливо господар зустрічі, який готується до президентських виборів. Не встигли президенти розпрощатися, як Володимир Путін вже приїздить до Криму, на нову зустріч із Леонідом Кучмою. Це, звісно, не стільки зустріч, скільки свято — свято військово-морського флоту. Кораблі, марші, морська доктрина...Красиво! Однак президент Росії продовжує працювати так невтомно, що аж завидки беруть — iз Криму перелітає просто до Сочі, готувати нову неформальну зустріч вже на рівні лідерів СНД...
Однак, якщо замислитись, такий стиль спілкування можна тільки вітати. Жодних принципових питань у взаєминах між колишніми радянськими республіками, зокрема між Росією й Україною, вирішити все одно не можна. І президенти насправді давно вже усунулися від таких рішень. Вони зустрічаються, домовляються і дають доручення урядам, які переводять ситуацію на рівень реальності. Реальність, як правило, є досить складною. Так можна тільки радіти, що керівники в цій реальності невиплачених боргів, конкуренції енергетиків, розмов iз Кондоліззою Райс — і це тільки російсько-українське тло, а є ж ще десяток інших пейзажів — не сваряться, а мило собі прогулюються чорноморським узбережжям. Гуляти — краще, ніж досягати історичних домовленостей в ситуації, коли не можна досягти домовленостей економічних...
