Світ стежить за станом здоров’я першого чорношкірого президента Південно-Африканської республіки Нельсона Мандели, незламного борця проти режиму апартеїду (апартхейд — мовою африкаанс «ворожнеча, нарізність» — Авт.). Йому 18 липня виповнюється 95 років. На жаль, здоров’я підкачало. Світові лідери надсилають телеграми з побажаннями одужання або відвідують країну, щоб підтримати її лідера та Нобелівського лауреата.
Нельсон Мандела походить з молодшої гілки роду династії тембу, субетнічної спільноти коса, що належить до групи народів банту. У його батька були чотири дружини та тринадцять дітей. Третя дружина на ім’я Нкедама народила хлопчика, названого Холілалою (мовою коса Rolihlahla — той, що «зриває гілки дерева», просто кажучи «пустун». — Авт.). У школі вчителька дала йому англійське ім’я Нельсон. Відтоді за межами ПАР він відомий під цим ім’ям, хоча в країні її чорношкірі громадяни частіше називають його Мадіба — одне з кланових імен народу коса.
1943 року Мандела почав вивчати право в Університеті Вітватерсранда, де провчився до 1948 року, проте так і не отримав диплом юриста. У цей період він опинився під сильним впливом ліберальних, радикальних і африканістських ідей. У квітні 1944 року Мандела став членом партії Африканський національний конгрес (АНК).
1955 року він брав участь в організації Конгресу народу, на якому була прийнята Хартія свободи. Вона стала головним програмним документом АНК. Основні положення документа відобразили радикалізацію позицій партії у зв’язку з посиленням режиму апартеїду та передбачали націоналізацію банків, гірничо-видобувної промисловості. Очевидним було ліве зрушення в настроях, зокрема й Мандели.
У грудні 1956 року Нельсон і ще 150 осіб були заарештовані за звинуваченням у державній зраді. Результатом судового процесу, що тривав з 1956 до 1961 року, стало виправдання всіх обвинувачених.
Ситуація всередині країни загострювалася дедалі більше. У березні 1960 року поліція розстріляла мирну демонстрацію протесту чорношкірих у селищі Шарпевіль. Було вбито понад 60 осіб, зокрема й 8 жінок і 10 дітей. Ці події переконали Манделу в тому, що ненасильницькі методи боротьби з режимом апартеїду не дають очікуваного результату.
1961 року Нельсон очолив збройне крило АНК — Umkhonto we Sizwe (мовою зулу «Спис нації». — Авт.). У результаті він розпочав політику саботажу проти уряду, що допускала партизанську війну в боротьбі з режимом апартеїду. Крім того, Манделі вдалося залучити гроші з-за кордону й організувати військову підготовку для членів Umkhonto we Sizwe. Є досить багато свідчень, що вказують на те, що вже з початку 1960-х рр. Мандела також був членом Південноафриканської компартії.
У серпні 1962 року Мандела був арештований і після судового процесу 1964 року засуджений до довічного ув’язнення. У в’язниці Robbeneiland (мовою африкаанс «тюленячий острів». — Авт.) він сидів у маленькій камері із забороною читати газети. Проте в’язневі було дозволено отримати диплом бакалавра юстиції заочно в Лондоні. Нині ця в’язниця перетворена на музей просто неба й оголошена національною пам’яткою.
За майже 27 років, проведених у в’язниці, на долю Мандели припали тяжкі випробування. Але він вистояв, за його власним визнанням йому допомогли вірші англійського поета Вільяма Хенлі. Вірш Invictus (Нескорений) став його улюбленим.
І я, потрапивши в лещата лиха,
Не здригнувся й не застогнав.
І під ударами долі
Я був поранений, але не впав.
На початок 1990-х рр. південноафриканська біла еліта почала усвідомлювати, що час апартеїду минув. До того ж, посилився натиск з боку міжнародних транснаціональних компаній. Останні вже давно вимагали переходу до демократії й зрівнювання в правах усіх жителів країни. Глава діамантового концерну Де Бірс Гарі Оппенгеймер ще в 1950-х рр. фінансував фонд захисту Мандели на згаданих процесах. Настав час переговорів. У лютому 1990 року, після підписання останнім білим президентом ПАР Фредеріком де Клерком указу про легалізацію АНК, Мандела вийшов на свободу.
Після легалізації АНК ПАР накрила хвиля насильства. З АНК зіткнулися її опоненти. Є відомості, що ці зіткнення спеціально провокували прибічники апартеїду. Білі жителі масово почали виїжджати. За короткий період майже 800 тис. інженерів, лікарів, юристів і програмістів покинуло країну. Зупинити хвилю насильства й сповзання до масштабної громадянської війни міг лише Мандела. Він звернувся до нації із закликом зберігати спокій. І йому повірили. Напруженість почала зменшуватися, хоча заколоти й зіткнення тривали ще деякий час.
Його зусилля були гідно оцінені світовою спільнотою. 1993 року Мандела та де Клерк разом були удостоєні Нобелівської премії миру.
Після того як у квітні 1994 року відбулися демократичні вибори, на яких АНК отримав понад 63% голосів, Мандела став першим чорношкірим президентом.
Перед ним стояло надзвичайно складне завдання — примирити людей усіх рас і національностей після 350 років колоніального панування і 50 років політики апартеїду. Приклад сусідніх Мозамбіку, Замбії, а також Уганди був у всіх перед очима. Африканські націоналісти, що прийшли там до влади, вигнали біле населення, почали соціалістичні експерименти, і економіка цих країн занепала.
Треба було знайти точки дотику вчорашніх ворогів, що десятиліттями воювали і стріляли одне в одного. Вони відрізнялися не лише кольором шкіри, а мовами, культурою, ментальністю, рівнем освіти. Здавалося, що їх нічого не об’єднувало і розв’язати цю проблему з таким важким спадком просто неможливо. Але Манделу це не лише не налякало, а навпаки, додало сили й енергії.
Передусім потрібно було заспокоїти бізнес. На зустрічах з очільниками корпорацій Мандела запевнив їх, що жодної націоналізації немає і не буде. Навпаки, економіка і фінанси будуватимуться на ліберальних засадах. Під час численних поїздок країнами на всіх континентах він переконував вкладати гроші в ЮАР. Йому повірили, його престиж був гарантією недоторканності приватної власності, й інвестиції пішли. Національна валюта, південноафриканський ренд, незважаючи на тимчасові коливання, зберегла відносну стабільність. Відтік білого населення значно зменшився, останнім часом фіксується навіть зворотний процес.
Мандела був майстром символів. Прикладом може слугувати історія з командою Springbok з регбі. Це улюблена гра і команда африканерів, але за часів апартеїду вона стала символом расової сегрегації. У помсту чорношкірі мешканці віддавали перевагу футболові. Швидкі на руку функціонери АНК вирішили змінити назву і форму команди. Зрозуміло, що це викликало б вибух невдоволення білих фанів. Мандела виступив категорично проти і домігся скасування цього рішення.
Напередодні чемпіонату світу з регбі 1995 року, який вперше мав відбутися в ЮАР, до цього країну через апартеїд було вилучено зі світової першості, він кілька разів зустрічався з гравцями, пояснюючи їм важливість перемоги в цьому престижному змаганні для країни і єднання її народу. Ці зусилля не пропали марно. Перемога у світовій першості проти сильної команди Нової Зеландії і здобуття звання чемпіона світу вилилося в таке всенародне свято, якого ця земля не бачила. У підтримці команди об’єдналися всі, незалежно від кольору шкіри. За визнанням багатьох, цієї миті вони відчули себе одним народом — південноафриканцями. Драматичні події довкола цього чемпіонату стали основою книжки Джона Карліна Playing the Enemy і фільму Клінта Іствуда «Нескорений».
Мандела особисто показував приклад прощення своїх ворогів. Демонстративно відвідав удову колишнього прем’єра Фервуда — одного з призвідників апартеїду, а потім дружньо поговорив з прокурором на своєму процесі, який вимагав для борця страти. «Я не можу забути, але я можу пробачити» — це його висловлювання стало девізом.
Його президентство не було устелене трояндами. Безробіття велике, особливо серед чорношкірих. Злочинність зашкалює, і поки що влада програє боротьбу з нею. Популісти вимагають всього й негайно, а якщо ні, то відібрати в білих. І поки що і білі, і чорні обгороджують свої будинки високими парканами, інколи з колючим дротом.
Проте до білого середнього класу, що налічує 4 млн осіб, вже приєдналося 11 млн чорношкірих і кольорових. Недостатньо для країни з населенням майже 49 мільйонів, але прогрес наявний.
Мандела не хотів бути президентом. Вважав, що на цій посаді мають бути інші. Він не дуже розумівся на складних економічних питаннях і практично ніколи не бував на засіданнях свого уряду. Разом із досягненнями у нього було багато помилок. Він завжди їх визнавав і намагався виправити. Щось вдавалося, щось ні. Але він став батьком нації, яку створював власноруч у буквальному сенсі цього слова.
Його авторитет величезний, але слава не запаморочила голови. «Мені не подобаються спроби робити з мене напівбога. Я хочу, аби мене знали як Манделу, людину зі слабкостями». Таким його знають і пам’ятатимуть.
ВІД РЕДАКЦІЇ
18 липня, о 18.00, у синій залі Будинку кіно у Києві, українці долучаться до відзначення Дня Нельсона Мандели. Цьогорічне гасло, під яким відбудеться у світі вшанування Мадіба, — «День Мандели — щодня! Дії — означає зміни!» Утім, у Києві у рамках акції також спробують дати відповідь на запитання: що постать Нельсона Мандели означає для українців; ким він є для нас; чи ми його розуміємо?
— Незважаючи на географічні відстані, всім людям, особливо політикам світу, є чому вчитися у Мандели, — говорить голова правління Східно-Європейського Інституту Розвитку Мрідула ГОШ. — Україна не виняток. По-перше, Мандела продемонстрував політичну волю назавжди перегорнути ганебну сторінку історії своєї країни і тим зумів розірвати замкнене коло минулого, не дозволивши повторитися дискримінації, помсті та насильству. Він не звільнив білих співробітників навіть серед особистих охоронців, які працювали ще при президенті Де Кларк. Він не дозволив темношкірому населенню мститися і зміг довести світові, що концепцію rainbow nation та примирення треба втілювати, починаючи з власної адміністрації. По-друге, його віра у перемогу не зробила з нього егоїстичного переможця, який після перемоги знищує все на своєму шляху. Він вірив у те, що після перемоги треба ставитися до колишнього ворога як до партнера. По-третє, гідна наслідування вражаюча здатність Мандели еволюціонувати, а не консервувати свої погляди у фундаменталізмі. Я маю на увазі його зважений перехід від збройного протистояння під час ув’язнення до ненасильницького примирення після звільнення й обрання президентом країни. Перед нами приклад, як об’єднувати країну, як поважати опонентів, як бути на 100% демократичною людиною, як вчасно залишити посаду і забезпечити стабільний демократичний розвиток та незворотність започаткованих процесів.
Наблизити постать Нельсона Мандели до відвідувачів заходу організатори (а це — Африканський центр, Східно-Європейський Інститут Розвитку, Африканська рада в Україні та Посольство Південно-Африканської Республіки) спробують, насамперед, під час дискусії «Мандела: далекий чи близький?», участь у якій вже підтвердили відомий японський буддист-посланник миру Джунсей Терасава, правозахисник і колишній політв’язень Семен Глузман, журналіст-мандрівник, засновник руху «Ми — європейці» Євген Іхельзон, президент Африканського центру Чарльз Асанте-Єбоа, президент Африканської ради в Україні Сесей Мохамед, голова Нігерійської громади Др. Джонсон Анікі. Також у рамках Дня Мандели заплановано показ фільму «Непереможений» (Invictus). Вхідвільний.
