«Демаркації кордону між Україною та Росією (Позначення його на місцевості. — Ред. ) здійснюватися не буде», — наголосив під час учорашньої зустрічі з пресою директор договірно-правового департаменту МЗС України Олександр Купчишин. Навіть якби ми того хотіли, вважає він, демаркацію кордону з Росією неможливо провести просто технічно. Тому «на цьому історичному етапі демаркацію визнано недоцільною». Натомість Україна, за словами представника зовнішньополітичного відомства, визнає за достатнє лише делімітацію кордону з Росією (тобто договірне фіксування кордону та графічне зображення на доданих до договорів картах). За його словами, делімітацію сухопутного кордону з росіянами ми вже завершили на 95%.
Робив свою заяву пан Купчишин досить буденно, у контексті правового врегулювання питань кордонів із рештою державами — сусідами України. Ні про якусь новизну, ні про новий поворот в українській позиції щодо майбутнього договірного закріплення українсько- російського кордону, а тим більше про поступку з української сторони не йшлося. Утім, судячи iз заяв МЗС за останні півроку з цього питання, ситуація виглядає так, що Київ вирішив непомітно для української громадськості ретируватися. Справа в тім, що ще в грудні минулого року посол з особливих доручень МЗС України Юрій Костенко, який тоді очолював українську делегацію в переговорах з Росією щодо правового вирішення кордону, безапеляційно наголошував, нібито демаркацію буде проведено після завершення делімітації. Тоді ж пан Костенко прочитав своєрідну лекцію журналістам, підкреслюючи, буцімто у будь-якому довіднику з міжнародного права «ви знайдете постулат про те, що міжнародно- правове врегулювання державних кордонів складається з двох взаємопов’язаних фаз — делімітації та демаркації». Україна, як тоді наголошував Костенко, «прагне якнайшвидше завершити процес міжнародно- правового врегулювання своїх кордонів по всьому їх периметру». «Отже, робіть висновки, — підсумував одразу Костенко (нині — посол України в Японії). — Ми будемо готові в певний час займатися й другою фазою». Тоді ж Костенко виступив з різкою критикою в бік однієї української газети, яка написала про «нову прикордонну тенденцію» в Українi, де йшлося, що демаркації кордону з Росією не буде. А це, на переконання Костенка, було «суттєвим перекрученням». І тоді ж він визнав, що саме росіяни не планують проводити позначення лінії державного кордону на місцевості. У той самий час Костенко заявляв, що односторонньої демаркації кордону з Росією ми уникатимемо через стратегічність відносин з нею.
Поки що невідомо, як відреагують на рішення України на Заході, зокрема в Європейському Союзі. Проте можна передбачати, що в Брюсселі його аж ніяк не вітатимуть. У ЄС неодноразово наголошували на відкритості української території для нелегальних мігрантів iз країн Азії, які проникають до України саме через українсько-російський кордон. Навряд чи належно оцінять поступливість з української сторони і в Росії. Москва, скажімо, і надалі має власні погляди щодо делімітації кордону в Азовському морі та Керченській протоці. Як відомо, оптимальним варіантом у Києві вважають визнання цих просторів внутрішніми водами і України, і Росії. Проте це зовсім не виключає делімітації кордонів. Росія навпаки, висловлюючи свою позицію, тлумачить поняття «внутрішніх вод» як повну відсутність кордонів. Пан Купчишин, варто підкреслити, вважає, що «лінія державного кордону» в акваторії все-таки має бути. Зараз українська дипломатія намагається уникати конкретних публічних висловлювань з цього приводу, намагається нічого не говорити про те, як саме виглядає стан переговорів на сьогодні. І на які поступки і заради чого може ще піти Київ.
