Україна далеко не скористалася усіма шансами, які їй випали після оголошення незалежності і затвердження її на референдумі 1 грудня 1991 року. Також не були вивчені всі уроки як за цей відрізок часу, так і з поразок, які в минулому приводили до драматичних наслідків — втрати незалежності країни. До такої думки дійшли учасники Міжнародного круглого столу «Рух уперед; погляд у минуле», який відбувся днями в Києві, з нагоди відзначення 15-річчя незалежності України. Співорганізаторами цього столу були посольства Польщі та Канади, які першими визнали незалежність України наступного дня після проголошення незалежності 1991 року. Канадська сторона скористалася можливістю запропонувати свій рецепт захисту національних інтересів і економічного процвітання.
ВИПРАВЛЕННЯ НЕНОРМАЛЬНОСТІ
Те, що 15 років тому Україна не мала своєї державності, було ненормальним явищем. Так зазначив відомий історик, професор Орест Субтельний. «Україна мала один із найвищих рівнів освіти, була однією із високо розвинутих країн з багатими природними ресурсами, але практично не мала жодного політичного інструменту власної держави. І ця нененормальність повинна була виправитись рано чи пізно. Коли незалежність прийшла до України, то це було виправлення, яке мало прийти рано чи пізно», — наголосив канадійський історик.
Разом з тим він зазначив, що концепція незалежності була пов’язана з економічними труднощами. Надзвичайно болісно і важко відбувалося відокремлення України від Росії. «Ми мусимо сказати, що в цьому Україна досягла великого успіху, тому що вона відокремилася і встановила свою власну ідентичність без антагонізму, який міг статися. Україна мала проблеми із ядерною зброєю, яку вона успадкувала, крім цього існувало кримське питання, а також питання кордонів. Існували можливості виникнення великих наслідків, але цього не сталося, і це є успіхом тогочасного керівництва країни», — наголосив Субтельний. За його словами, іншим успіхом України стало створення власної еліти. Останні декілька століть найбільш амбіцій і талановиті українці намагалися шукати кар’єру за межами країни: в Москві, Санкт- Петербурзі, Відні чи Варшаві. Звісно, все це мало вплив на самоуправління. Тепер українська еліта лишається в Україні, що має дуже важливе значення для розвитку країни.
Негативною стороною, на думку канадійського історика, є спосіб формування еліти, її поглядів і ментальності. Багато часу пройде, поки еліта стане функціональною, і частково, вважає Субтельний, це є причиною того, що зміни в Україні відбуваються повільно. Втім, додає він, зміни можуть відбуватися швидше через глобалізацію, коли бізнес-еліта побачить, що ведення бізнесу у світі відрізняється від того, що відбувається в середині країни. Особливу надію Субтельний покладає на молодь, яка стає все менш ізольованою і перетворюється на частину глобального суспільства. Відтак зміни в Україні мають відбуватися під тиском зовні — через глобалізацію і з середини через вплив громадянського суспільства, особливо молодих людей, робить висновок канадійський науковець.
ШАНСИ І РОЗЧАРУВАННЯ
У польсько-українському партнерстві, яке існує 15 років, багато невикористаного потенціалу. Не всі шанси були використані молодою українською демократією, хоча успіхи могли бути більшими, зважаючи на величезний потенціал українсько-польських відносин, — вважає посол Польщі в Україні Яцек Ключковський. Водночас він наголошує, що великим успіхом українського народу є те, що Україна стала незалежною і є важливою європейською країною. Польщі і Україні вдалося збудувати добре сусідство, розвинути контакти між регіональними органами влади, розвинути економічні контакти.
Польський посол також зазначив, що після оголошення незалежності оптимізму українського народу вистачило ненадовго. Теж саме сталося після помаранчевої революції наприкінці 2004 року. З цих подій, вважає посол, треба зробити висновок, що проголошення незалежності — це не велике свято і не кінець історії. З цього моменту починаються реалії, розчарування, з чим стикнулися не лише українці, але й поляки. Тим не менше, на думку Ключковського, цей досвід може стати основою великого оптимізму і як практичне завдання для влади, еліт і політичних партій, виконання своїх зобов’язань.
ЯКІ УРОКИ ТРЕБА ВИНОСИТИ
Україна могла б бути більш успiшною, особливо в розвитку суспільства і держави і зовнішньої політики, інтеграції в світові та європейські структури, вважає Євген Марчук. На його думку, в Україні даються взнаки невивчені уроки свого минулого. «Таке ніби просте риторичне питання, чи треба вчитися у свого минулого, постає сьогодні тому, що ми, на жаль, є свідками не тільки наших успіхів, їх було багато за 15 років, але й помилок і прорахунків, а також невикористаних можливостей», — наголосив він. За його словами, люди, які претендують на посади Президента і прем’єр-міністра, повинні вчитися до того, як обіймуть ці посади, і знати для себе хоч трохи, що таке право і держава. Президент як верховноголовнокомандувач має мати політичне уявлення про те, що таке збройні сили і знати мінімум законодавчої бази щодо їх застосування. Однак самим найактуальнішим у цьому навчанні, на думку Марчука, повинно бути вивчення історії свого народу до деталей, щоб знати причини всіх поразок і всіх битв, яких було не так багато, але які були драматичними і призводили до втрати української державності. «Ці питання, які мають нібито теоретичний характер, на жаль, сьогодні є дуже актуальними. Прорахунки і невикористані можливості керівникiв держави якраз лежать в площині цієї непідготовленості»,— зазначив Марчук.
Він також вважає, що Україні дуже важливо якомога скоріше домогтися внутрішньої єдності в зовнішній політиці. За словами колишнього прем’єр-міністра, який обіймав посади голови СБУ і міністра оборони, солідні держави завжди за межами своїх кордонів намагаються діяти від імені всієї держави. «Нещодавня суперечка в Україні щодо директив Віктора Ющенка на поїздку Віктора Януковича до США продемонструвала, що потрібно пройти важкий шлях для того, щоб Президент і прем’єр-міністр зовні діяли як Україна. Це непростий шлях для майбутнього України, але він реальний з точки зору розвитку демократії й соціально економічного поступу. Треба вчитися, не соромитися, і на своїх помилках і просто на історичному досвіді. Ми вмілі учні, й 15 років незалежності показали, що не дивлячись на всі проблеми, все таки рухаємося вперед.Можна було б краще. Давайте всі разом будемо старатися», — наголосив Марчук.
КАНАДСЬКИЙ РЕЦЕПТ УСПІХУ
Канада й Україна мають багато спільного, і тому канадський досвід мислити глобально і багатоаспектно дуже корисний при захисті національних інтересів і може бути використаний на благо і процвітання українського народу, вважає посол Канади в Україні Абайна Данна. До слова, вона працювала в прес- службі міністерства закордонних справ Канади, коли приймалося рішення щодо визнання незалежності України. На її думку, стосунки між Україною і Канадою потрібно розглядати не лише як двовимірні, а й багато вимірними. «Якщо говорити про порівняння, то Україна є найбільшою в Європі, а Канада найбільшою у світі після Росії. Ми живемо поруч з великими потужними сусідами, а це водночас й великі ринки збуту. Подібність полягає і в невеликій кількості населення у наших країнах, високому рівні освіти населення і в тому, що обидві країни базують свій розвиток на внутрішніх ресурсах», — пояснює Данна. Водночас вона робить застереження, що треба бути розумними у плануванні економічного розвитку. Якби не реструктуризація економіки, яку здійснив уряд, то Канада могла стати країною третього світу. На реструктуризацію канадської економіки пішло 7 — 10 років, і зараз 75 відсотків ВВП складають товари, що використовуються при виробництві національних ресурсiв.
«Я сподіваюся, що зможемо побачити Україну членом СОТ. Ми пройшли через це і 7—10 років болісних перетворень, але зараз ми почуваємо себе краще», — зазначила канадійський посол. Вона висловила надію, що через 15—20 років Україна теж може стати як Канада однією із потужних країн. А щоб домогтися цього, потрібно бути гнучким і використовувати наш досвід, працювати над створенням багатоаспектної економіки, вже зараз пристосовуватися, будувати економічні і соціальні структури, а не чекати поки ваша економіка зможе адаптуватися до світової економіки — підкреслила пані Данн. За її словами, Канада може бути глобальним партнером України і хотіла б, щоб Україна стала членом НАТО, частиною мережі, яка сприятиме безпеці України.
КОМЕНТАРІ
Яцек КЛЮЧКОВСЬКИЙ , посол Польщі в Україні:
— В історичному процесі завжди є як виклики, так і позитивні моменти. Перш за все для нас було дуже важливо те, що наша спільна і складна історія не заважала становленню дружніх добросусідських відносин між Польщею і Україною. І це є величезний успіх, враховуючи те, що комуністи і радянська влада у нас в Польщі зробили майже все, щоб наші народи були в конфлікті. Також успіхом, мабуть, є те, що ми відкрили кордони і будуємо пункти пропуску, відкриваємо нові транспортні шляхи. Разом iз тим я розумію, що потреби з української і польської сторони набагато більші. До негативів я б відніс те, що нашим суспільствам, мабуть, потрібно було б краще знати одне одного. Ми не маємо спільних медіа проектів. Не багато робимо в галузі культури. Також існує одна справа, про яку ми розмовляємо з 1995 року. Це будівництво нафтопроводу з Одеси через Броди до Гданська в Польщі. Дійсно, це дуже складна проблема і величезна інвестиція. Але все-таки минуло понад 10 років з початку розмов, а ми все таки не почали реальної співпраці. Цеє, мабуть, знак якоїсь недовіри. Для реалізації цього проекту потрібно вирішити багато технічних проблем. Але я думаю, що наше партнерство, сусідство і співпраця без цього енергетичного компонента не буде повним. Україна не повернеться до Радянського Союзу. Я не бачу, якихось процесів відновлення комуністичної диктатури в Україні. Навіть у країнах, які будують більш авторитарні режими, вже немає повернення до комунізму. В Україні я не бачу можливості повернення до авторитаризму. У вас відбувається нормальна політична дискусія. І я розумію, що є різні точки зору. На це треба зважати і рахуватися з цим.
Абайна ДАНН , посол Канади в Україні:
— Головним досягненням України є те, що вона стала незалежною, незважаючи на те, що свого часу лідерам країни довелося взяти на себе ризик. Іншим великим досягненням є рішучість українського народу, який у 2004 році наполіг на своєму i не дозволить звернути зi шляху демократичного прогресу. Хоча й український народ був розчарований після подій 2004 року, але разом iз тим він продемонстрував, що більше не боїться і не хоче змиритися з певними речима. Я б не хотіла говорити про негативні тенденції. Зі сторони завжди легко критикувати. Я спостерігаю за тим, як в Україні формується молода демократія iз величезними конфліктами і напруженням між групами, які мають владу і різні точки зору. Я б сказала, що досі не забезпечено достатнього рівня участі всіх громадян в дискусіях. Вам треба остерігатися таких тенденцій, які можуть зруйнувати демократичні структури. Потрібно трохи часу, щоб звикнути до демократичних диспутів. Я думаю, що українці не уявляли собі якою заплутаною і недосконалою може бути демократія. Однак, я бачу більше позитивних тенденцій, ніж негативних. В Україні зараз відбувається боротьба за владу, але з часом вона закінчиться.
Богдан ГАВРИЛИШИН , економіст, екс-радник Президента і прем’єр-міністра України:
— Україна вже існує як держава, хоча й не в повні незалежна. Це найбільше досягнення. Другим досягненням я б назвав впровадження української мови в навчання й освіту. Державі потрібно мати державну мову, яка колись була мовою етнічної більшості. Українською мовою розмовляло три чверті населення. Про Україну багато знають у світі. Це добре і погано. Певним здобутком є те, що ми вже не маємо зайвих ілюзій. До числа проблем я б відніс відсутність в Україні справжніх партій. Тобто партій, які мають програми дій, а не програму для виборів, і послідовно діють згідно з цією програмою. При існуванні справжніх партій було б легко створити коаліцію з учасників, у яких збігаються програми дій. Проблемою є те, що в Україні сильно переплітається політика і бізнес. У політиці є занадто багато бізнесменів. Їм справді неможливо бути відданими громадянами держави і працювати на благо держави, коли їхні особисті інтереси так легко впливають на політику. Те, що Україна знана в світі, найбільше потрібно завдячувати помаранчевій революції. Ми були епіцентром уваги всього світу. Я не вірю, що ми можемо повернутися до деспотичного режиму. Розбудова держави — це дуже довгий процес. Цьому не заважає те, що в державі люди є носіями різних мов чи культур. Головне при цьому, щоб громадяни цієї держави мали відчуття, що вони справді є співавторами вирішення власної долі. Так, як почувалися люди під час помаранчевої революції, які вірили в зміни і спроможність впливати на них. І для цього потрібні справжні політичні реформи, щоб створити такі інституції. Часто в якості взірця наводиться Швейцарія, яка має три офіційні й одну регіональну мови. Але важливо те, що кожна громада чи область в цій країні вирішує сама, що вона має робити. Тому хочу наголосити, що творять справжню націю мудрі політичні інституції. Свого часу я писав про те, що Радянський Союз розпадеться. Тоді я був абсолютно певний у цьому. З такою певністю кажу, що через 15 років Україна буде зовсім в іншому стані. Звісно, що зараз іде боротьба за владу між Президентом і прем’єр-міністром. Я не можу сказати, що буде в Україні через рік-два, бо ця ситуація залежить від поодиноких подій, людей і ситуацій. Але я з впевненістю кажу, що може бути за 15 років, зважаючи на фундаментальні рушійні сили в суспільстві.
Нестор ГАЙОВСЬКИЙ , перший Тимчасовий Повірений у справах Канади в Україні:
— Я не думаю, що можуть бути сумніви щодо досягнення України за 15 років незалежності. Існували психологічні труднощі, оскільки ви не мали держави. Бюрократам прийшлося вчитися. Радянський відбиток був дуже сильним, тому вашій країні доводилося долати дуже великі труднощі. Проблеми існують в певних областях: нафта, газ постачання енергоресурсів. Але я вважаю, що Україна вирішує ці проблеми. Це також стосується інших сфер. Що стосується юридичної і правоохоронної системи, тут реформи значно відстають від необхідних стандартів. Щось має бути зроблено, щоб вирішити проблеми в цих галузях. Причому це має робитися чесно і відкрито. Я дуже вірю в прозорість. Я був бюрократом у канадському уряді 36 років і можу сказати, що політики і бюрократи бояться прозорості. Я також хочу звернути увагу на імунітет ваших народних депутатів. Це рудимент, який лишився від радянського періоду. Депутатам в Україні лише потрібен такий імунітет, який існує в нормальних політичних умовах. Депутат не повинен боятися за те, що він в парламенті. В усьому іншому він є звичайним громадянином. З іншого боку, в українському парламенті спостерігається дивна ситуація, майже ніколи невідомо, хто буде за що голосувати. Тому що голоси дуже легко купуються і продаються. З власного досвіду роботи в Україні і Москві я вважаю, що українці й росіяни є незалежними в своїх поглядах. Тому важко тут контролювати когось. Але люди мають навчитися працювати разом. Мої слова можуть здатися різкими щодо націонал-демократів, багато з яких хочуть бути лідерами маленьких партій. І я думаю, що вони мають приєднатися до великих партій. націонал-демократи мають об’єднатися, обрати одного лідера і, можливо, п’ять цілей, які вони хочуть зробити для країни. Перестати говорити і почати виконувати свої намiченi цілі.
