Спроб налагоджувати неформальні стосунки між Україною та
Німеччиною було вже чимало. Проте результатів було мало. Різноманітні засідання,
візити i колоквіуми, семінари та «круглі столи» завершувалися в кращому
разі виданням виголошених на них промов. Вони ніяк не впливали на збільшення
інвестицій, торговельні потоки чи початок нових проектів. Тобто життя текло
своїм руслом, а офіціозні поїздки — своїм.
І ось чергова спроба: в лютому нинішнього року в Бонні
в присутності величезної кількості політичних зірок було створено Німецько-український
форум, до якого увійшли поряд з політиками та науковцями представники таких
концернів, як Даймлер— Крайслер, Рургаз, Коммерцбанк, Німецький Телеком,
Реемтсма, Дрезднер банк, АББ та інші не менш шановані фірми. А місяць тому
за ініціативою Президента України Леоніда Кучми з'явився і Українсько-німецький
форум, правління якого очолив голова Національного банку України Віктор
Ющенко.
Минулої середи в Берліні зустрілися обидва форуми, щоб
ближче познайомитися один з одним. Темою дискусії було «Україна після виборів:
політика, економіка, культура», але виступи таких знаючих людей як сам
Ющенко, перший заступник міністра закордонних справ України Євген Бершеда,
мер Києва Олександр Омельченко, посол України в Німеччині Анатолій Пономаренко,
обмежилися, на жаль, перерахуванням успіхів України на всіх фронтах — економічному,
зовнішньополітичному та комунальному. Віктор Ющенко наголосив на стабільній
гривні, порівняно низькому рівні інфляції, бездефіцитному бюджеті на наступний
рік, омріяному зниженні податків, указі Президента про приватизацію землі,
позитивному зовнішньоторговельному сальдо. Пан Бершеда зупинився на обгрунтуванні
причин багатовекторності української політики, стосунках із Європейським
Союзом і добровільному ядерному роззброєнні України. Олександр Омельченко
пишався українською столицею як містом, де будуються тисячі квартир для
незаможних(?), низьким рівнем безробіття, регулярними виплатами зарплат
і пенсій та ще тим, що 30 відсотків усіх інвестицій в Україну залишаються
в Києві. Свій виступ він присолив анекдотом про знання українцями німецької
мови в обсязі «Хенде хох!». На що тут же зреагував один з керівників «Даймлер—
Крайслера», голова Німецько-українськго форуму Маттіас Кляйнерт, який вів
дискусію: «А німці такі слова вже забули!»
Український посол в алегоричній формі, замаскованій, до
того ж, в історичні ремінісценції з Х століття, покритикував німецьких
інвесторів за те, що вони не хочуть ризикувати своїми мільйонами i завжди
чекають на державні гарантії. Загальний тон повідомлень, як на мене, —
мажор, що переходить у пафос.
Присутні на зустрічі німецькі політики та підприємці, котрі
давно працюють на українському ринку, громадські організації, що намагаються
хоч час від часу посилати гуманітарну допомогу українським дитячим закладам,
як з'ясувалося згодом у розмовах на фуршеті, чекали відвертішого і критичнішого
аналізу стану справ у післявиборній Україні, чекали відповідей на найголовніше
запитання: коли зникнуть в економічних та позаекономічних стосунках бюрократичні
бар'єри, коли нарешті український чиновник перестане вважати себе пупом
землі, а державну службу — вотчиною.
Але попри радше поверховий погляд на ситуацію в Україні,
яка була викликана, можливо, занадто коротким часом самого обговорення,
коли хочеться сказати багато, а виходить навпаки, обидва форуми вже мають
на своєму короткому віку деякі заслуги, які не можна обминути мовчанкою.
Найбільша і найголовніша полягає, мабуть, в тому, що Німецько-український
форум разом із Бюро делегата німецької економіки в Україні почав випускати
двомовний «Німецько-український огляд». Привітання журналу написали канцлер
Шрьодер та Президент Кучма. Журналу на роду написано (якщо він протримається
на плаву довше, ніж аналогічні попередники) бути мостом між підприємцями
обох країн. Навряд чи він зможе вiдразу давати великі прибутки. Очевидно,
розрахунок у його виданні має бути іншим — довгострокові, розраховані на
перспективу політико-економічні та соціальні набутки обох країн.
Інша ініціатива полягає в шефстві Німецько-українського
форуму над Київським обласним Будинком дитини в Боярці, про яке розповіла
на зустрічі головний лікар будинку Олена Шиманська. Саме в її виступі почувся
пульс українського життя: сироти за живих, але соціально мертвих батьків,
немовлята, віддані до будинку, бо рідні не в змозі їх прогодувати, алкоголізм,
безбатченки, як бич суспільства.
Блиснула українська делегація й зірками. Окрім чемпіона
світу, боксера-професіонала Віталія Кличка, якому німецькі та українські
прихильники не давали проходу в боротьбі за автограф і за спільне з ним
фото , серед членів делегації була й інша людина, заслужена не менше, —
перший український космонавт, Герой України Леонід Каденюк.
Німецька сторона політичним блиском не здивувала: на секретарському
столику залишилися сиротливо лежати приготовані картки з іменами колишнього
міністра оборони ФРН Фолькера Рюе, колишнього міністра закордонних справ
Ганса- Дітріха Геншера та його колеги Клауса Кінкеля, державного секретаря
міністерства закордонних справ Вольфганга Ішінгера, голови комітету в закордонних
справах бундестагу Ганса-Ульріха Клозе...
