Днями Німеччину потряс не лише ураган «Кирил», який залишив по собі величезні матеріальні збитки і призвів до смерті одинадцятьох людей. Як раз у цей самий день відбулося політичне потрясіння в столиці Баварії — Мюнхенi, де пішов у відставку «вічний» лідер і прем’єр Едмунд Штойбер (на фото праворуч). Він майже двадцять років правив Баварією як глава уряду і водночас лідер керівної партії Християнсько-соціального союзу (ХСС), який давно має абсолютну більшість у цій важливій частині Німеччини. Партія діє виключно в Баварії, але є споріднена з набагато більшим Християнсько-демократичним союзом (ХДС) на півночі і заході країни, з якого, до речі, вийшла нинішній канцлер Ангела Меркель. Обидві партії створили в парламенті у Берліні спільну фракцію. Головна різниця між цими «сестрами» полягає в тому, що баварська партія майже повністю католицька, а її сильніша подруга у своїх лавах має євангелицьку більшість. Але між ними існують також й ідеологічні розбіжності: ХСС у соціальних діях є більш лівішим, а у політичних — більш консервативним, ніж північно- західний партнер.
Дехто сподівався, що одного дня Штойбер відійде від політики, але ніхто не припускав, що це станеться так скоро і несподівано. У низах у партійній масі давно росла критика. Зокрема, молоді партійці протестували проти того, що «стара» гвардія, яка обійняла всі пости, не допускає молоді. Але Штойбер як абсолютний монарх не хотів змін, а хто наважився на протест, був ізольований. Зокрема, тихо сиділи міністри і члени парламенту. Але й у тих колах наростав спротив, зокрема під час, коли Штойбер при створенні великої коаліції з соціал-демократами відмовився від міністерських почестей у Берліні і залишився у Мюнхені. Багато баварців побачило в цьому послаблення впливу на політику центру, але Штойбер придушив критику. Але сталося чудо. І сотворила його жінка Габріель Паулі, до речі, дуже приваблива, з рудим волоссям і зелено-синіми очима, глава обласної адміністрації у Фюрті, де колись одразу після війни виходила українська газета «Неділя» під редакцією знаменитого журналіста Геннадія Которовича. Чарівна жінка поскаржилася пресі, що агенти Штойбера підслуховують її телефон і збирають інформацію про її приватне життя.
Таким чином, стійка Габріель викликала путч проти Штойбера. Політична сцена Баварії заворушилась. «Вождь» втратив силу і підтримку досі вірної партійної олігархії. Почалися творитися ворожі групи. У пресі, на телебаченні і радіо почався осуд Штойбера. Німці являють собою особливий тип демократії, який являє собою залишки цісарства і нацистської диктатури. Допоки хтось сидить при владі — всі мовчать, але у момент, коли його нога підігнеться, тоді всі проти нього, передовсім ЗМІ, які мені завжди нагадують полювання на лис або зайців в Англії, де когорта собак біжить за нещасною жертвою... Порівняння, можливо, дещо надто яскраве і я не маю спеціальних причин, щоб співчувати Штойберові. Тим більше, що він колись партнерство з Україною поміняв на дружбу з Москвою.
У загальнонімецькому і європейському контексті мюнхенська авантюра ускладнила гру Ангелі Меркель. Або щонайменше відвернула увагу суспільства від міжнародних проблем. Але Штойбер — це не одна несподіванка. Інша стосується німецького міністра закордонних справ, соціал-демократа Франка Штайнмаєра, переконаного русофіла. Він підготував зовсім промосковську доктрину «нової східної політики» Німеччини, яку, на щастя, Меркель затримала. Але не зважаючи на все, Штайнмаєр, який є вірним виконавцем вказівок свого колишнього шефа канцлера Шредера, з яким — за достовірною інформацією частіше спілкується і слухає, ніж з канцлером Меркель, — попав у скрутне становище. І причім не з приводу симпатій до Кремля, а з огляду на саботаж відносно прав людини, зафіксованих у німецькій конституції, постановах ООН і тому подібне. Йдеться про порушення прав людини щодо колишнього в’язня в американській тюрмі Гуантанамо на Кубі, турка Мурата Курназа з Бреми у Німеччині, якого ЦРУ за допомогою німців депортувало одразу до Афганістану, а згодом до спецв’язниці Гуантанамо. Коли виявилось, що американські звинувачення були помилкові і жертва тих «помилок», а в дійсності нелюдських катувань, може повернутися до Німеччини, тодішній німецький уряд Герхарда Шредера і Йошки Фішера пробував зробити так, щоб Курназ не опинився у Німеччині. З відповідних документів виходить, що головна відповідальність за це лежить на тодішньому керівнику відомства канцлера, себто на теперішньому міністрові закордонних справ Штайнмаєру. З тих та інших причин канцлер Меркель виключила Штайнмаєра з переговорів у Сочі з президентом Росії Володимиром Путіним. Не взяла вона також із собою його заступника Зільбергберга, ані німецького посла в Москві Шмідта, який, як кажуть, також належить до «русофільської» групи Штайнмаєра.
