Немало несподіванок принесли нещодавні вибори до місцевих органів Німеччини. Зокрема, йдеться про вибори до Сенату Берліну і ландтагу (земельного парламенту) Мекленбург-Передня Померанія, що у колишній Німецькій Демократичній Республіці, яка зникла після об’єднання країни в єдину державу. Насамперед слід зазначити, що такими несподіванками була дуже низька явка виборців, болісна поразка берлінських посткомуністів з Партії демократичного соціалізму й успіх неонацистів з Націонал-демократичної партії у новому парламенті Меклембург-Передня Померанія.
На виборчі дільниці прийшло на 10 відсотків менше виборців, аніж під час попередніх виборі. Така низька активність пояснюється зростанням недовіри до політики, яка видається нецікавою і нудною. Це також результат відсутності талановитих політичних діячів, які могли б оживити суспільне життя і зацікавити людей. Крім цього, щораз більше громадян Німеччини вважає, що їхній вплив на політику є таким низьким, що не варто себе ангажувати. Адже фактично їхня роль обмежується участю в голосуванні на парламентських чи місцевих виборах, а обрані депутати — за невеликим виключенням — ігнорують згодом волю і вимоги виборців. Через це виникає криза партій і щораз помітніший відплив молоді від політичної кар’єри. Сьогодні цікавіше бути лікарем, адвокатом, інженером, журналістом, аніж «обранцем народу».
Другим явищем недільних виборів стало послаблення колишніх комуністів, які себе перефарбували на «демократичних соціалістів». Компартії, такої як в Україні, вже давно немає, а посткомуністична Партія демократичного соціалізму позбавилася всіляких слідів ленінізму. Вона за формою і за змістом модерніша від українських соціалістів орієнтації Олександра Мороза, але їм теж далеко від справжньої соціал-демократії. Те, що вони на останніх виборах зазнали серйозної поразки, пов’язано насамперед зі зміною поколінь. Вимирає покоління марксистів та їх колабораністів, а молодь йде або до соціал-демократів, або до «зелених», але і до неонацистів. У Німеччині існує дві націонал-фашистські партії: націонал-демократів і республіканців. Перші є більше радикальними, а другі менше, але обидві партії налаштовані націоналістично проти чужинців і Європи. Вони нагадують російських фашистів. Фактично ці партії є результатом комуністичного минулого. Їхнє гасло — «Німеччина для німців». Про Гітлера вони не згадують, і також обережно поводяться у проявах антисемітизму. Але в інтерпретації німецької історії ультраправі не засуджують політики гітлерівської імперії. Вони часто нападають на чужинців, зокрема на китайців, корейців, в’єтнамців, які тримають невеликі ресторани. У політичному аспекті неонацисти виступають проти теперішніх кордонів з Польщею. Цікаво, що вони мають представництво лише в землях Східної Німеччини, а саме: в Саксонії, Бранденбурзі і тепер у Мекленбурзi-Передня Померанія.
Феномен неонацизму є поки що маргінальним явищем і не загрожує поширенням на маси населення. Територіально ця течія залишається на землях колишньої комуністичної колонії Радянського Союзу. Вона зв’язана з відсутністю своєчасних демократичних реформ, як це сталося в Західній Німеччині. Після 1945 року ця частина Німеччини перейшла одразу від нацизму до комунізму. Тому брак реформ приносить тепер погані наслідки. Але існують також додаткові причини цього дефіциту: економічна недорозвинутість у порівнянні із західними землями і високе безробіття, яке сягає близько 30 відсотків. Ще одним чинником є великий занепад релігії обох конфесій: євангелицької та католицької.
