Ще один тиждень, ще одна криза євро. Цього разу під вогнем виявився голова Європейського центрального банку. Які б не були причини всіх цих криз, у даний момент необхідно спокійно, не впадаючи в панічний тон, обговорити долю євро. Потрібно зупинитися на п’яти пунктах:
1. Європа, що складається з одинадцяти країн, котрі приєдналися до євро, — набагато більш замкнена економічна система, ніж кожна з країн-членів нарізно. Комерційна і фінансова діяльність в основному здійснюється в межах єврозони. Таким чином, для кожної окремо взятої країни з групи євро-11 зміни обмінного курсу євро відіграють набагато менше значення (як позитивне, так і негативне), в порівнянні з роллю зміни курсів валют, поза зоною євро, для цих країн у сукупності.
Дійсно, в частині відкритості щодо зовнішніх чинників єврозона лише небагато чим відрізняється від Сполучених Штатів. Наприклад, частка експорту в ВВП в зоні євро становить приблизно 17 відсотків, у порівнянні з 12 відсотками в США. Середній американець не дуже турбується про курс долара на зовнішніх ринках, хоча для європейців курс євро поки ще виглядає питанням життя і смерті.
2. Статут Європейського центрального банку свідчить, що його метою є досягнення стабільної та низької інфляції в середньостроковому періоді. Стабілізація обмінного курсу євро не входить до числа завдань ЄЦБ. Ті, хто критикує ЄЦБ за недостатньо рішуче втручання на ринках капіталу, спрямоване на захист євро, або не читали Маастрихтський договір, або забули його зміст.
Більше того, якщо для зміцнення євро ЄЦБ підняв би відсоткову ставку, то навіть у припущенні, що така інтервенція дійсно спрацювала б, ЄЦБ було б звинувачено в задушенні економічного зростання. ЄЦБ може впливати на ринки капіталу лише тоді, коли координуватиме свою інтервенцію з американською Федеральною резервною системою. Підведемо підсумок: ЄЦБ добре виконує свої обов’язки, точно як записано в статуті; він також є «козлом відпущення» для політиків — цього немає в його статуті, але саме так із самого початку мали намір вчинити політики.
3. Низький курс євро щодо долара має свої плюси й мінуси, — не ясно, чого більше. Інфляція в Європі зберігається на низькому рівні. Своєму відродженню в мініатюрі Європа частково зобов’язана девальвації євро.
Пригадайте, сильна єна асоціюється з сильною японською економікою. Подібним чином, у відносно великій і замкненій економічній системі, якою є Європа, слабкість євро помірно позитивно впливає на економічне зростання, і впливає помірно негативний чином, посилюючи загрозу інфляції. Однак і позитивний і негативний вплив відчувається набагато слабкіше, ніж у країнах, що залишаються поза єврозоною.
4. Визнаймо: жоден економіст не в змозі достовірно пояснити короткострокові зміни обмінних курсів. (Якби хтось знав причину або причини таких коливань, то він би, можливо, тримав їх у таємниці, сподіваючись заробити на ринку.) Таким чином, різні «теорії», що пояснюють причини падіння євро, є спекуляціями. Коли економісти не знають, як пояснити яке-небудь явище, вони часто посилаються на ірраціональність ринків. Таке пояснення має дві величезні переваги: його важко перевірити (тому прихильників цієї тези не можна легко спростувати), і воно дозволяє економістам спостерігати «ірраціональну» діяльність ринку з нальотом поверховості, без необхідності зрозуміти дане явище.
5. Європейські політики часто твердять, що курс євро падає через недостатню політичну об’єднаність єврозони. Це — ще одна теорія, яку не можна перевірити або випробувати, і в будь-якому випадкові її логічне обгрунтування — туманне.
Ця теорія також наражає на небезпеку стабільність євро. Створення політичного союзу в Європі (якщо навіть передбачити, що ми знаємо, про що йдеться) — справа не тижнів і не місяців. Не всі країни, що розташовані всередині єврозони, поділяють ідею федеративної Європи. Тому, якщо курс євро падає через відсутність політичного союзу, то потрібно чекати, що він ще надовго збережеться на низькому рівні. Дійсно, курс євро був би прив’язаний до події, яку важко передбачити й однаково важко визначити. Я залишаю читачеві можливість зробити висновки про те, як слід чинити учасникові ринку, враховуючи той факт, що євро і політичний союз, можливо, стали головною причиною, з якої датчани сказали «ні» членству в зоні євро, і з якої цьому чинить опір Британія.
