I ось їх залишилось двоє. Зараз ми знаємо, що першим президентом Сполучених Штатів протягом наступного етапу глобалізації буде або Барак Обама, або Джон Маккейн. Але як би там не було, один з них буде першим президентом США, чия зовнішньоекономічна політика з першого дня на цій посаді буде визначатись фундаментальним процесом переходу економічної потужності від країн заходу до країн сходу і півдня. Атлантика вже не є центром світової економіки, оскільки світова економіка вже не має центру. І як саме сенатори Маккейн та Обама розуміють цей факт, має значення для нас усіх.
Озвучена риторика під час президентських праймеріз у США, спрямована на підтримку політики протекціонізму та проти вільної торгівлі, дає підстави зробити висновок, що на думку багатьох американців глобальні економічні зміни мають свої плюси та мінуси, але в сумі дають нуль. Азія на підйомі, ми в занепаді. Економічна нерівність між країнами зменшується, але збільшується всередині наших суспільств. Глобалізація — це вже не те, що робимо ми. Глобалізація — це те, що роблять по відношенню до нас інші. Такої думки дотримується дедалі більша кількість європейців.
Ніхто не буде заперечувати те, що глобалізація має свій негативний бік. Але відкриті ринки та економічна інтеграція — фактори, які стимулюють глобалізацію, — є найкращим інструментом, завдяки якому ми можемо підвищити рівень добробуту в усьому світі. У свою чергу, це робить вагомий внесок до гарантування стабільності у світі. Лише стабільні держави, які співпрацюють одна з одною, зможуть вирішити проблему неминучого дефіциту ресурсів, таких як енергія, продовольство та вода. Протягом шістдесяти років Сполучені Штати виступають на підтримку економічного інтернаціоналізму, проводячи політику відкритих дверей. Криза довіри американських громадян до глобалізації може збити цю політику з її курсу.
Набуття Індією та Китаєм статусу супердержав-експортерів не суперечитиме американським та європейським інтересам, за умови, що ми й надалі інвестуватимемо у забезпечення конкурентоспроможності нашої економіки і зосередимося на розвитку наших відносних переваг. Так, економічне зростання, що відбувається в цих країнах, є найважливішим фактором, який обумовлює світовий попит, що не в останню чергу стосується і нас. Ці країни являють собою ринок, що розвивається найшвидшими темпами, ринок для товарів, які ми виробляємо і продаємо. Протягом десятиліття товари, які ми імпортуємо за конкурентними цінами з цих країн, стримували ціни та інфляцію, що було на користь звичайним громадянам в Європі та в Америці.
Насправді, нас більше повинна турбувати можливість економічної неспроможності країн, що розвиваються, ніж їхні успіхи. Уповільнення темпів економічного зростання країн, що розвиваються — зокрема, Китаю, — призведе до зменшення рівня добробуту та стабільності в усьому світі. Навіть якби спроби протидіяти зростанню країн, що розвиваються, не були неприпустимими з моральної точки зору, вони завдали б шкоди нашим власним економічним і політичним інтересам.
Замість того, щоб турбуватись про деяке зменшення свого економічного впливу чи виходити з міжнародних угод, США та Європа повинні зосередити зусилля на відродженні світових інститутів, необхідних для того, аби об’єднати це складне нове угруповання країн навколо непростих дебатів з питань зміни клімату, енергетичної безпеки та торгівлі. Ми повинні адаптувати ці інститути — ООН, СОТ та МВФ — таким чином, щоб вони давали можливість країнам, що розвиваються, не лише реалізовувати свої права, але й брати на себе відповідальність.
Проблема полягає у тому, що в момент, коли нам найбільш потрібні механізми економічного інтернаціоналізму, наша власна політика почала рухатися в іншому напрямку. Економічний націоналізм є симптомом серйознішої проблеми. Ми не можемо надати ту чи іншу форму глобалізації, не подолавши основні причини протекціонізму. Це означає подолати економічну небезпеку та нерівність у наших власних суспільствах.
Протекціонізм починається з вашої кишені. Можливо, американцям та європейцям і до вподоби той факт, що глобалізація допомагає зменшувати нерівності між країнами, але набагато більше їх турбує ризик посилення внутрішніх розбіжностей у власних країнах. Якщо ми хочемо зберегти свою економіку відкритою, нам необхідно укласти соціальний контракт, що став би запорукою економічної захищеності та рівноправ’я в наших суспільствах.
Міф про те, що глобалізація та ефективні держави загального добробуту не можуть співіснувати, глибоко вкоренився, особливо у США. Якщо продивитись дані Організації Економічного Співробітництва та Розвитку за останні двадцять років, стане зрозумілим, що у випадках, коли створювалися сприятливі умови для гнучкого ринку праці, коли освіта та професійна перепідготовка фахівців здійснювались на високому рівні, а жінкам та літнім людям надавалася можливість не припиняти своєї трудової діяльності, сильні держави добробуту підготували свої країни до глобалізації набагато краще, ніж слабкі. До того ж, найбільш конкурентоспроможні держави ОЕСР витрачають значні кошти на суспільні блага та допомагають людям без остраху впоратися з найсерйознішими економічними ризиками в їхньому житті, особливо що стосується безробіття та охорони здоров’я.
З точки зору достатку та конкурентоспроможності Скандинавія та США однаково виграли від глобалізації, але свої здобутки ці країни розподілили по-різному. Яка політична культура є більш сприятливою для глобалізації? Один з десяти шведів вважає, що глобалізація шкодить суспільству. П’ять з десяти американців поділяють таку думку.
Це не просто виклик для США: багато європейських соціальних моделей також все ще не здали цей тест на готовність до глобалізації. Прогресивним діячам у США та Європі необхідно нагадати урядам про «Новий курс», щоб допомагати людям адаптуватись до умов відкритої економіки, а не залишати їх сам на сам у такій ситуації.
Здається, ми не усвідомлюємо, наскільки багато в Європи та США простору для того, аби скористатися вигодами глобалізації. І ще більше, ніж нам здається, вони можуть втратити, якщо відмовляться від відкритості. Світові потрібен цей сигнал від президента Обами чи Маккейна. Глобалізації потрібна Америка. Америці потрібна глобалізація.
Матеріал наданий газеті Представництвом Європейської комісії в Україні.
