Отже, 17 вересня 2009 року після 60-денної ревізії Білий дім і Пентагон оголосили, що адміністрація США не буде розміщувати десять наземних перехоплювачів ракет у Польщі та карадарні установки в Чехії.
Разом з тим, Обама заявив про свою згоду з оцінкою причин рішення попередньої адміністрації на чолі з Бушем — молодшим, яка посилалася на загрозу з боку двох держав-парій: Ірану та Північної Кореї.
Однак на нинішньому етапі розвитку подій для 44-го президента США контекстуально вказане рішення видається більш важливим у сенсі орієнтації на так зване перезавантаження відносин з Росією. Адже керівництво цієї держави вкрай жорстко і наполегливо зв’язувало ефективність переговорів щодо прийняття нового договору про обмеження стратегічних наступальних озброєнь із відмовою США від розміщення елементів своєї ПРО в Європі. Цілком слушно так вважає більшість зважених і розважливих аналітиків.
Маємо підстави стверджувати, що вказане рішення Білого дому й Пентагону не слід сприймати прямо. Аби зрозуміти реалії, слід читати не тільки між рядками, а й бути уважнішим у тлумаченні сказаного Обамою. Тим часом, він не просто погодився з причинами рішення свого попередника Джорджа Буша, а й сказав: «Саме тому я залишаюся відданим розміщенню потужної ракетної оборонної системи, що є більш адаптивною для загроз XXI століття».
Ця фраза видається нам однією з найбільш значимих у промові президента США. Її суть у тому, що американська адміністрація буде реалізовувати ідею, яку Обама невпинно повторює від своєї інавгураційної промови в січні 2009 року. Йдеться про план реалізувати більш ефективний і, головне, глобальний проект перехоплення ракет. Це має бути справді глобальна система, елементи якої будуть розміщені по всьому світу — на землі, на морі, у повітрі й космосі. Барак Обама незаперечно збирається діяти так, щоб виграти час і справді закріпити існуючу нині неперевершену перевагу США в засобах ведення війни над іншими державами, в першу чергу — над Росією та Китаєм.
Виглядає так, що оглядачі, політичні та державні діячі, в тому числі в Росії, Польщі та Чехії, захопившись риторикою президента США про відмову від польського і чеського проектів, пропустили такі слова в його заяві: «Я безумовно схвалив рекомендації мого міністра оборони й керівника об’єднаного комітету штабів про зміцнення обороноздатності Америки проти атаки балістичними ракетами. Цей новий підхід спроможний прискорити таку здатність у часі, пропонуючи кращу оборону проти загрози ракетного удару, ніж та, що містилася в європейській оборонній ракетній програмі 2007 року».
Отже, плани Обами більш амбіційні. З іншого боку, вони більш виразно і практично, чітко визначають головними стратегічними суперниками США не Іран і Північну Корею, а Росію та Китай. Річ у тім, що ні іранська, ні північно-корейська сторони неспроможні у видимому майбутньому створити реальну загрозу Америці та її європейським союзникам використанням саме балістичних ракет дальнього радіусу дії. Це можуть здійснити тільки Росія та Китай. Якщо ж мова ведеться про можливість терористичної атаки з використанням зброї масового враження, то польський і чеський проекти аж ніяк не можуть тлумачитися як антитерористичні проекти. Те ж саме повною мірою можна стверджувати про новітні плани і проекти Обами й Гейтса.
Впадає в око й інше. Свого часу втягування СРСР республіканською адміністрацією Рейгана у гонку озброєнь у космосі повністю вичерпало економічний потенціал комуністичної держави. Але проект Рейгана, відомий під назвою «Стратегічна оборонна ініціатива» (СОІ), мав незаперечно антикомуністичний характер. Він був глобальним саме як ідеологічний проект у рамках «хрестового походу проти комунізму». То ж хоча зовні дуже схоже на те, що саме такий підхід прагне в нинішніх умовах повторити демократ Барак Обама, повної аналогії тут немає й бути не може.
Для 44-го президента США, на відміну від 40-го глави Білого дому (Р.Рейган) ідея створення глобальної протиракетної системи є чисто оборонною і безпековою. Йдеться не про ідеологічний, а чисто воєнний проект, спрямований як на стримування потенційних ворогів, так і для абсолютної мінімізації загроз для США та їхніх союзників. Проект Обами не маємо підстав розглядати таким, що спрямований проти вже визначеного суперника чи ворога. Він справді стратегічний і незаперечно цілісний.
Для президента такий підхід важливий ще й тому, що він відчуває потребу в послабленні нападок проти себе, здійснюваних американськими консерваторами й уже поставлених на доволі високий організаційний рівень. Обама таким чином вибиває деякі козирі у республіканців. Більш того, він одержує можливість з часом говорити про те, що його оборонна програма значно краща за ту, яку запропонували і прийняли республіканці 2007 року. Подавши можливість бачити в цьому певне відтворення Стратегічної оборонної ініціативи кумира американців Рональда Рейгана, він безумовно зможе виграти вдвічі.
Спеціалізовані американські видання вже наголошують, що й справді Обама та його міністр оборони Гейтс (він був на цій посаді і в адміністрації Буша) пропонують більш мобільну й ефективнішу оборонну систему, яку, до того ж, практично неможливо виявити нинішніми системами пошуку.
Вражає, що Обама кілька разів повторив слова якраз про більшу ефективність його глобального оборонного проекту, який буде базуватися на вже здійснених відкриттях і новітніх технологічних розробках.
Отже, Обама запропонував альтернативу чеському й польському проектові, а не відмовився від ідеї глобальної системи протиракетної оборони. Той факт, що навіть у спеціалізованих виданнях немає навіть натяку на технічну та технологічну суть проблеми, по перше, не викликає подиву з огляду на військову і державну таємницю, а по-друге, — може означати спробу настільки «загіпнотизувати» росіян, щоб втягнути їх у новий виток гонки озброєнь з гігантськими фінансовими витратами.
Вражає тільки, що російська сторона у перші дні після промови Обами на всіх рівнях — державному, політичному і воєнно-штабному — доволі мляво коментує слова президента США про те, що його оборонний проект буде більш цілісним, потужнішим і ефективнішим.
Якщо це блеф з боку США, то надто вже ризикований не тільки для Обами, а й для демократичної партії загалом. Якщо блефують росіяни, то чому? Обидва питання поки що потребують часу для вивчення. Ясно одне: Обама відкрито говорив про переваги свого проекту над бушівським, але цього пасажу у його промові чомусь практично не коментують у Європі та Росії. Це ще більше вражає, якщо звернути увагу на те, що президент США кілька разів сказав про те, що його оборонний проект:
— краще захистить Америку та її союзників по НАТО;
— є сумісним з ракетними системами НАТО як оборонного союзу, створюючи підстави для дієвішого міжнародного співробітництва.
Тут доцільно тільки трохи замислитися, аби побачити у другому постулаті підтвердження того, що Обама має намір втілити в життя одне із своїх ключових передвиборних гасел, а саме: зняти з Америки непосильне для її економіки навантаження, зв’язане з непомірними витратами на підтримку обороноздатності НАТО як цілісності. На відміну від Буша, Обама планує не говорити про такий намір, а перейти до його практичної реалізації шляхом втягування європейців у спільний проект захисту від ракетного нападу. У такий спосіб може бути реалізована й інша мета: послабити зближення між Європою і Росією так, щоб не надто насторожувати Москву. І, можливо, саме з цієї причини російське керівництво поки що не зробило жодної публічної оцінки найбільш значимих, з нашого погляду, частин заяви американського президента. Адже для нинішнього керівництва Росії проект розколу єдності між членами НАТО є одним із стратегічних. Зваживши ситуацію, там напевне й вирішили поки що робити вигляд, нібито американці справді серйозно поступилися під російським тиском.
Принагідно ще раз процитуємо слова Обами: «Ми продовжимо кооперувати нашу роботу з друзями і союзниками, Чеською Республікою і Польщею... Разом ми налаштовані на широкомасштабні кооперативні зусилля для зміцнення колективної безпеки, адже ми зв’язані урочистою відданістю Статті 5 НАТО, що напад на одного є нападом на всіх».
Доречно також нагадати, що ця стаття Північноатлантичного договору є відображенням духу холодної війни, тобто епохи, у якій постійно існувала загроза збройного конфлікту між двома світами — свободи й тиранії. З тими, хто, за Обамою, може бути віднесеним до світу свободи, все ясно. Йдеться про так званий Захід. Що ж до тиранів, то Обама залишив аналітикам право самим давати оцінки й робити висновки. Але як довго він мовчатиме про порушення демократичних норм Росією і Китаєм? Тут відповіді поки що немає.
Нагадаємо й інше. Стаття 5 була двічі була застосована в історії НАТО і кожного разу після холодної війни. Вперше — 1999 року в ході війни у Югославії. Вдруге — після 11 вересня 2001 року, коли приймалися рішення про вторгнення в Афганістан та проведення військових операцій у регіоні від Середземного моря до Африканського Рогу на північному сході Африки.
То ж звертаємо увагу на такий збіг:
— аналізована нами заява Обами з’явилася практично одразу після рішення італійського керівництва вивести свій контингент з Афганістану...
Відзначимо й інше:
— протягом останніх двох років окремі американські посадовці ставили питання про застосування положення статті 5 для захисту Естонії як члена НАТО від кібератак та Грузії й Ізраїлю, які не є членами НАТО...
Оскільки ні Грузія, ні Естонія не є об’єктами потенційної загрози з боку Ірану чи Північної Кореї, Рік Розофф з американського Центру досліджень глобалізації вважає, що посилання Обами на Статтю 5 НАТО мало на увазі іншу державу, а саме: Росію.
Цей же дослідник майже прямо, посилаючись, зокрема, на російські джерела, пише про те, що план Обами про створення глобальної системи перехоплення ракет включає в себе територію Ізраїлю, Туреччини та Балкан. Далі цитуємо його окрему фразу: «І Південний Кавказ».
Розофф спеціально після цього посилається на міністра оборони США Гейтса, який вважає, що європейці, які побачили у відмові від розміщення елементів американської ПРО у Чехії і Польщі, «або дезінформовано, або помилково інтерпретують реальність того, що ми робимо». Гейтс зовсім не виглядав абстрактним, оскільки заявив про план розміщення нових сенсорів і перехоплювачів у Північній та Південній Європі, що дозволить забезпечити ефективну оборону проти загрози з боку Ірану «та інших».
Розофф ставить питання інакше: «Чи інших».
Він нагадує, що нині американська глобальна система включає 15 винищувачів і три крейсери, обладнаних бойовими системами Aegis. Ця система вже «інкорпорувала» Норвегію, Іспанію, Австралію, Японію і Південну Корею. З’являються повідомлення про можливість виділення Туреччиною 680 млн. євро на розвиток оборонних систем. З Азербайджану надійшла інформація про ймовірність розміщення нової ракетної системи оборони на Кавказі за паралельного рішення про спільне використання Росією й Америкою радарної станції в Габалі. Цілком вірогідним подається аналітиками та експертами розміщення американської радарної установки на території Грузії. Повідомляється також про перспективу розміщення в Болгарії нового американського перехоплювача ракет. Допускається щось подібне й на румунській землі.
Опосередковано чи радше майже прямо Генеральний секретар НАТО Расмусен висловив своє враження про те, що насправді у заяві Обами слід бачити включення НАТО в американську протиракетну оборону з тим, щоб у майбутньому підняти цю систему на більш високий рівень. У такому припущенні керівник НАТО побачив підстави для високої оцінки намірів президента США.
Кожного разу слід зважати на систему пріоритетів у зовнішній і безпековій політиці США на нинішньому вкрай складному для цієї глобальної держави перехідному етапі — від виразного гегемонізму у світових справах до так званого багатополюсного світу, пропонованого Китаєм і Росією. Американська адміністрація вочевидь веде політичний торг з Кремлем, прагнучи заручитися його підтримкою воєнних операцій США й НАТО в Афганістані та Іраку, а також стосовно бажаної доля Білого дому підтримки санкцій щодо Ірану. Іранський вектор залишається не менш значимим, ніж афганський та іракський, попри те, що сам Б. Обама неодноразово стверджував, що іранська загроза наразі вже не є настільки серйозною, як це було раніше. Від розвідувального співтовариства США надходить інформація про те, що іранська ракетна програма реалізується навіть швидше, ніж це передбачалося раніше. Принаймні так висловився міністр оборони Гейтс, додавши: «Це створює зрослу і більш безпосередню загрозу нашим силам на європейському континенті, а також нашим союзникам... Наразі ми маємо підтверджені можливості перехоплювати ці (короткого радіусу дії) балістичні ракети наземними і морськими перехоплювачами за підтримки поліпшених сенсорів. Це дозволяє нам розмістити поширену сенсорну мережу замість одновимірних засобів, на кшталт тих, що намічалися для Чеської Республіки». Насправді програма ракетної оборони Барака Обами передбачає реалізацію у три етапи. На 2011 рік Пентагон розмістить кораблі з новітніми системами перехоплення у східному Середземномор’ї, приблизно у 2015 році на теренах союзних держав (вірогідно, у Польщі та Чехії) будуть розташовані наземні системи SM-3, а на завершальному етапі (2018 року) — більші й ефективніші ракети, які уможливлять захист США і їхніх союзників від ракет середнього радіусу дії і, ймовірно, — від міжконтинентальних балістичних ракет.
Пентагон розраховує 2010 року отримати з державного бюджету кошти на фінансування 250 ракетних перехоплювачів SM-3, а також шести додаткових воєнних кораблів із такими ж системами перехоплення. Щойно міністерство оборони США підтвердило свій намір розміщувати на польській території ракети Patriot, ефективність яких вже підтверджена, на відміну від проекту, який планувався адміністрацією Буша.
Ситуація складається так, що заспокійливі слова президента розчиняються у загальному потоці тривалих заяв членів адміністрації США про те, що Іран продовжує свою ядерну програму. Та й сам президент неспроможний приховати значимість для нього російської підтримки дій США щодо Ірану, незважаючи на те, що Кремль не дає жодних підстав сподіватися на такий перебіг подій.
Можна по-різному ставитися до того, що відбувається, планується і прогнозується в іранському напрямі. Однак неможливо заперечити популярний постулат про те, що завдяки стримуванню Ірану цілком можливе посилення американських військових позицій навколо Російської Федерації.
Безумовно, все це зовсім не свідчить про плани нового президента США увійти в конфронтацію з Російською Федерацією під прикриттям «перезавантаження». Барак Обама виглядає щирим у своєму прагненні увійти з Росією у такі відносини, які б уможливили взаємну залежність у безпековій сфері. Причому ключовим у цьому плані залишатиметься поглиблення співробітництва між НАТО і Росією. Однак тут очевидною є суперечність із мало прихованими планами Кремля розколоти євроатлантичну спільноту...
А тим часом впливова американська газета «Уолл-Стріт Джорнел» узагалі пише, що Рональд Рейган не міг навіть мріяти про такий рівень технологічної готовності до так званих Зоряних воєн, який є у розпорядженні американців сьогодні. Вже існує практичний механізм охоплення такою системою всього європейського континенту, за винятком Білорусі, України та Росії. Втім, Розофф нагадує нам слова колишнього директора Агентства ракетної оборони генерала Генрі Оберінга про перспективу включення України у таку систему...
Наразі ж нинішня Україна в умовах перманентних політичних криз і передвиборних кампаній, на жаль, не готова до реалізації жодного консолідованого проекту забезпечення національної оборони. Ні в західному, ні у північно-східному напрямах, ні у плані реалізації позаблокового чи нейтрального статусу. У нас таких програм і проектів рівно стільки, скільки маємо політичних партій, гілок влади, парламентських фракцій... Розгардіяш триває у той час, коли наші ключові «стратегічні партнери» розробляють і реалізують такі регіональні та глобальні плани оборони, що можуть спричинити повне розбалансування системи міжнародних відносин... Перспектива холодної війни, про остаточну смерть якої доволі часто останнім часом пишеться і говориться, після рішення Барака Обами відмовитися від розміщення елементів американської системи ПРО у Польщі та Чехії зовсім не відійшла в минуле.
