Вчора голова українського зовнішньополітичного відомства Костянтин Грищенко у виступі під час організованої у Брюсселі Центром європейських політичних досліджень та Фондом Дж. Маршалла дискусії «Україна: Новий президент, нова зовнішня політика?» окреслив пріоритети зовнішньої політики України.
«Світ змінився. І це не випадково, що нова траєкторія зовнішньої політики України охоплює Брюссель, Москву та Вашингтон, а також виходить за межі названих вище столиць», відзначив Міністр закордонних справ України. За його словами, політична асоціація та економічна інтеграція з Європейським Союзом, стратегічні відносини з такими партнерами, як Росія, США, Китай, прагматична та взаємовигідна співпраця з іншими країнами є пріоритетами, які не конфронтують між собою. «Зовнішня політика, яка втілює в собі їх, це єдиний спосіб вижити в сучасному світі», — підкреслив шеф української дипломатії.
При цьому він відзначив: «Європейська інтеграція для нас — це не тільки пріоритет зовнішньої політики. Це те, що ми називаємо нашим цивілізаційним вибором. Це те, як ми ідентифікуємо себе. Це наші цінності, наша проекція того, яким ми бачимо місце нашої країни на земній кулі.
Однак у повсякденному житті європейська інтеграція означає для нас реформи і прагматичну активну співпрацю зі структурами ЄС та державами-членами».
За словами міністра, відновлення економічних і політичних відносин між Україною та Росією було пріоритетом для української економіки, особливо зважаючи на фінансово-економічну кризу.
Адже для забезпечення реалізації нашої стратегічної мети — європейської інтеграції, додав він, «нам потрібно мати дружні і конструктивні відносини з сусідами».
Пан Грищенко відзначив, що сім місяців діяльності нового керівництва дають надію, що Україна, зрештою, виконає своє європейське домашнє завдання. «Ми продовжуємо працювати над амбітною Угодою про асоціацію між Україною та ЄС, яка буде будувати наші відносини на принципах політичної асоціації та економічної інтеграції.
Ми працюємо над створенням глибокої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі, яка, на наш погляд, повинна надати Україні реальний доступ до єдиного ринку ЄС», — наголосив він.
При цьому міністр наголосив, що Україна фактично виконує перед вступну роботу, яку можна порівняти з зобов’язаннями країн-кандидатів, не маючи європейської перспективи. Тому, вважає він, наша вимога адекватного політичного рішення з боку ЄС є цілком виправдано. «Це не тільки питання принципу, але й питання необхідних практичних механізмів, необхідних для успішного переходу країни до європейських стандартів», — наголосив міністр.
А для цього, за його словами, по-перше, потрібні конкретні кроки у плані реальної економічної інтеграції в короткостроковій перспективі — Європейський Союз повинен бути готовий до поступового відкриття свого ринку і розширення чотирьох свобод на Україну — свободи руху товарів, послуг, капіталів і частково осіб.
А по-друге, потрібен прогрес у безвізовому діалозі. І в цьому сенсі, додав він, План дій щодо безвізового режиму є те, що дійсно має значення і його можна навіть вважати випробуванням взаємної довіри і відкритості між ЄС та Україною.
«Сьогодні у нас є, що Україна ніколи не мала: Уряд здатний формулювати життєздатну державну політику та реалізувати її. Це стосується зовнішньої політики України і особливо порядку денного європейської інтеграції. Україні ще багато що належить зробити, щоб стати повноправним членом європейської сім’ї, але нас вже об’єднують цінності, історія і устремління. Ми стали на шлях реформ. Пора переходити від слів і вживати заходи, щоб привести країну в хорошу економічну форму і в гармонію з інтеграційними процесами в Європі.
Довга подорож починається з першого кроку — і ми не будемо втрачати цю унікальну можливість, щоб зблизити ЄС та Україну», — наголосив глава української дипломатії.
КОМЕНТАР
Валерій ЧАЛИЙ, заступник генерального директора Центру ім. Разумкова:
— Якщо оцінювати заяви про те, що нашими ключовими партнерами є Росія, ЄС, США і Китай, то тут можна виділити два нові моменти. По-перше, це порядок країн. Тепер більше уваги приділяється Росії, а Китай поставлено в один ряд з традиційними ключовими напрямами зовнішньої політики України. Я не бачу тут кардинальних змін. Зрозуміло, і раніше увага до Китаю була немалою. Інша справа, що йдеться про старий стиль, який ми пам’ятаємо ще з попереднього періоду, коли традиційно називали столиці — Брюссель, Москва, Вашингтон, але здійснювана політика була схожа на візантійську. Тобто називали одні пріоритети в Брюсселі, інші — у Вашингтоні, а потім зовсім інші — у Москві. У принципі тут головне не перелік напрямків, які залишилися фактично тими самими. Головне — баланс, який на практиці сьогодні все-таки більше зміщено у бік Росії.
Другий момент — це відповідність задекларованих пріоритетів реальним діям. Якщо в останній період перебування попередньої влади з’явилося більше уваги до так званого периметру країн, які є сусідами для України, і розбудови кордонів з Білоруссю, Молдовою і Росією, то сьогодні ця увага зменшується. І це помилково. Я думаю, зарано говорити про те, що ми сьогодні маємо якесь нове бачення.
Що стосується заяв нової влади про реформи, мало задекларувати щось, мало прийняти законодавчі акти. Треба на практиці продемонструвати реальні дії у напрямку реформ. На мій погляд, деякі кроки до інституційного забезпечення зроблені. Але я хотів би наголосити, що база цих питань закладалася за попереднього режиму. І мене дивують переможні реляції нової влади. Дипломати знають, що такі питання не вирішуються за один місяць чи півроку. Це процес, який, як правило, є тривалим.
Досягнення нової влади є, вони стосуються, в першу чергу, законодавства, що сьогодні стало більш комфортно реалізовувати, маючи більшість у парламенті. Але при цьому ЄС буде серйозно дивитися на практику його застосування. Наприклад, можна мати закон про тендерні закупівлі, але робити дуже багато винятків. Або ж можна мати закон про ринок газу, але при цьому гальмувати його впровадження. Можна декларувати наближення до європейських стандартів і запровадження європейських цінностей, а на практиці фактично «грати не за правилами, а грати правилами», як говорив Хав’єр Солана.
Тому оцінювати треба не лише епістолярні вправи, бравурні виступи, а реальні дії і реальну практику. А практика свідчить про те, що не все добре в Україні з наближенням до європейських стандартів і цінностей. По багатьох моментах, на жаль, Україна спромоглася за дуже короткий термін сформувати у представників ЄС не дуже добре враження, зокрема стосовно забезпечення свободи слова, демократичного, чесного політичного процесу. Сподіваюся, що ці проблеми будуть вирішені, хоча тенденції сьогодні свідчать про зворотнє.
Що стосується ролі ЄС і заяви єврокомісару з питань розширення та Європейської політики сусідства Стефана Фюлє, що демократія — «це питання, по якому ми не є гнучкими, і за яким не може бути компромісів», у першу чергу це наше завдання — всередині країни відстояти право на свободу слова, право на мирні акції, право на захист своїх інтересів у суді. Якщо у цих питаннях Україна перейде певну межу, то вона може залишитися сірою зоною не лише між двома інтеграційними утвореннями, але й в уявленні найбільш оптимістичних наших партнерів і друзів у Європі. Це песимістичний сценарій, сподіваюсь, що він не реалізується, але не хотів би, щоб наша євроінтеграційна риторика перетворилася на якусь цинічну лінію: коли назовні буде говоритися одне, а в Україні — робитися зовсім інше. Думаю, що в ЄС дуже добре відслідковують ситуацію і поки що режим, який існує, допомагає підштовхувати уряд України, Президента до реальних реформ.
