Який, власне, Альянс турбується про підвищення безпеки в Європі? НАТО чи ЄС? Через місяць після закінчення п’ятиденної війни за бунтівні грузинські провінції її підсумки очевидні. НАТО паралізоване вкидом американської гіперреакції. Безпосередньо після початку боїв воно заморозило роботу Ради Росія — НАТО і тим самим відмовилося від можливої ролі посередника. Євросоюз, навпаки, нехай і боязко, зрештою виступив як гравець, що визначає хоч щось.
Результат човникової дипломатії Саркозі між Москвою та Тбілісі видатним назвати неможливо (ЄС мириться з тим, що Південна Осетія й Абхазія, які все ще розглядаються ним як грузинські провінції, наповнені 7,6 тис. російськими військовослужбовцями, що етнічні чистки залишаються безкарними і що його спостерігачі повинні обмежитися лише власне Грузією). Проте сторони конфлікту розмовляють з Брюсселем, вони вважають Євросоюз більш або менш об’єктивним — на відміну від американців, які з самого початку ринулися на захист Грузії.
Україна (не згадуватимемо тут про внутрішньополітичні причини) витягла з цього цікавий урок. Вона прагне, передусім, в ЄС і лише потім, можливо, коли-небудь у НАТО. Тому резюме грузинської кризи Грузії таке: солідарність і захист Заходу змістилися на схід, від НАТО до ЄС. Центр Заходу більше не у Вашингтоні — він у Брюсселі.
Ця тенденція — одна з наслідків уявлень, які змінилися, про методи, що забезпечують геополітичну безпеку. Блокове мислення НАТО, іншими словами, перевага в ракетах і живій силі як засіб лякання противника, застаріли.
У світі епохи глобалізації діє інше мислення: всі ми залежні від товарообміну. І там, де торгівельні зв’язки тісні, там тісні й інші спільні інтереси — включаючи інтереси безпеки. До цієї тези як приклад два тести. Фінляндія не є членом НАТО, проте входить до ЄС. Що буде, якщо Росія нападе на фінську частину прикордонного карельського регіону (не дуже вірогідний сценарій, але спробуємо уявити)?
Мабуть, немає жодних сумнівів, що ЄС відреагує як військовий союз. Негайні санкції, обмеження свободи пересування й зупинка всіх переговорів із Москвою про партнерство стали б першим наслідком, а другим, ймовірно, мобілізація військ і приведення в бойову готовність battlegroups (військові формування кризових сил швидкого реагування Євросоюзу). ЄС огризнувся б усією своєю потужністю — лише тому, що побачив би загрозу своїм діловим інтересам у Фінляндії. Головним чином, загрозу цілісності свого економічного простору. «Фінський аргумент проти вступу в НАТО: в ньому просто немає необхідності. Адже ми — члени ЄС, а на члена ЄС ніхто напасти не насмілиться», — сказав мені нещодавно один фінський дипломат у Брюсселі.
Тест другий, протилежний. Туреччина — член НАТО, але не ЄС. Що було б, якби Росія напала на Туреччину, наприклад на чорноморському узбережжі. Жодних сумнівів! Європа явно не виявила б таку високу солідарність, як у випадку з Фінляндією. Представники Берліна, Парижа і Варшави нескінченно довго шукали б у штаб-квартирі НАТО можливі політичні альтернативи, лише б не послати на береги Босфору жодного солдата.
Який із цього слідує висновок? Де-факто ЄС — це набагато сильніша солідарна відповідальність, ніж НАТО. Бо спільність долі тут набагато сильніша. Раніше в політиці безпеки слово «фінляндизація» мало інше значення. Сьогодні воно могло б стати кодом для тієї природної турботи, яка існує в колі друзів, яким є ЄС.
