Президент Росії Володимир Путін продовжує тримати чиновницьку Москву в стані перманентного напруження. Ще не вщухли пристрасті з приводу призначення Віктора Зубкова прем’єр-міністром і кадрових призначень в уряді, а вже вибухнула чергова інформаційна бомба. Головним розвідником країни призначено колишнього прем’єра Михайла Фрадкова. Причому про своє рішення президент повідомив сам, і не в російській столиці, а на виїзді, під час саміту СНД у Душанбе.
При цьому заклик під знамена кадрових розвідників не обмежився працевлаштуванням колишнього глави уряду. Виконавчим секретарем СНД призначено попередника Фрадкова в Службі зовнішньої розвідки генерал-полковника Сергія Лебедєва, а очолювати Південний федеральний округ замість Дмитра Козака відправлено генерал- лейтенанта запасу Григорія Рапота. Проте колишніх розвідників не буває. Як зауважив Віктор Суворов, у розвідці карбованець вхід, але два — вихід.
Авжеж, найнесподіванішими були два перші призначення. Після відставки Михайла Фрадкова багато хто говорив, що йому готують посаду керівника однієї з великих державних корпорацій. Як говорили знавці московської бюрократичної кухні, призначали його на «атом». Іншими словами, очолювати велику державну корпорацію з атомного машинобудування. Швидше за все, так воно й було б, але події змусили ВВП змінити своє рішення. Проблема полягала в протистоянні спецслужб, що розігралося не на жарт. Хоча нічого нового в цьому не було. Тиха війна між ними йшла завжди, й Путін до певного часу їй не лише не перешкоджав, а навіть заохочував.
У перших числах жовтня слідчим комітетом при Генпрокуратурі спільно з ФСБ були затримані четверо працівників Федеральної служби з контролю за обігом наркотичних засобів і психотропних речовин (ФСКН). Один з них, генерал-лейтенант Олександр Бульбов, вів знамениту справу фірми «Три кити» про контрабанду меблів і китайських товарів у особливо великих розмірах. Від самого початку слідство зіткнулося з дуже жорстоким опором високих чинів Генпрокуратури та ФСБ. Про його силу можна судити хоча б з того, що сам президент Путін викликав з Петербурга знайомого йому рядового слідчого обласної прокуратури Володимира Лоскутова й доручив йому вести цю справу. Під час розслідування виявилися такі кричущі факти контрабанди й корупції, що це призвело до відставки генерального прокурора Володимира Устінова, а з ФСБ було звільнено п’ятьох генералів, зокрема, двох заступникiв директора, двох заступникiв начальника управління власної безпеки й першого заступника начальника управління з контррозвідувального забезпечення фінансово-кредитної сфери. Зрозуміло, що контррозвідники таких образ вибачити не могли й завдали удару у відповідь. У провину заарештованим серед іншого закинули й незаконне прослуховування вищих чиновників, зокрема Ігоря Сєчина. На це накладається скандал і арешт заступників керівника Рахункової палати Сергія Кирієнка та відставка аудитора палати Сергія Абрамова.
Війна спецслужб є відображенням набагато серйознішої сутички в оточенні Путіна не лише за вплив на самого, а для захоплення важливих позицій у державному апараті й зокрема в керівництві великими державними корпораціями, які швидко створюються в очікуванні істотного перегрупування владних повноважень після президентських виборів у березні наступного року. Зазвичай візантійські методи боротьби у кремлівському тераріумі та їх результати не виходять на поверхню, а залишаються під килимом. Цього разу з якихось причин ситуація в цьому сенсі вийшла з-під контролю й загрожувала некерованою ланцюговою реакцією. Ось чому президенту довелося відмовитися від своїх планів стосовно Фрадкова та призначити його на таку важливу й дуже гарячу посаду. Температура протистояння в Ясеневi й на Лубянці досягла критичної позначки.
Про те, що Михайло Фрадков пов’язаний зі спецслужбами, говорили доволі давно. Те, що за радянських часів він займався питаннями зовнішньої торгівлі, лише підтверджувало такі припущення. У зовнішторзі тих часів комерсантів чистої води не було за визначенням, не міг ним бути й Фрадков. Займаючи високі посади в цивільних установах, він дослужився до звання генерал-лейтенанта, за мірками спецслужб досить високого, тож у справі лицарів плаща й кинджала він аж ніяк не новачок. До того ж, не його завдання займатися технологією розвіддіяльності. У галузі атомної енергетики та машинобудування він розбирається не краще, але ж готувався керувати. Завдання Фрадкова — посилити політичну складову діяльності розвідки й спрямувати енергію своїх підлеглих за прямим призначенням без відволікання на контрабанду й торгівлю наркотиками. Друге, не менш важливе й складне завдання, — відновити взаємодію спецслужб, Генпрокуратури та МВС, загасити полум’я протистояння й поліпшити менеджмент підлеглого відомства. Тим паче, що провали йдуть один за одним. Третє дуже складне завдання — очищення лав без шкоди для основної діяльності. Саме по собі вкрай важке у виконанні. Як казав батько всіх народів, на війні без втрат не буває. А тут мають бути битви, й досить гарячі.
У зв’язку з цим призначення Сергія Лебедєва в керівництво секретаріатом СНД було певною мірою вимушеним. Є й об’єктивний чинник. Йому у квітні 2008 р. виповнюється 60 років, а, згідно із законом, це граничний вік на службі для генерал-полковника. Тож треба було подумати про інше місце роботи. Своїх людей Путін не кидає, от і знайшов застосування старому другові. Тим паче, що у минулому вони були пов’язані на спільній роботі в Німеччині. Були й інші обставини. Взагалі, цю посаду передрікали колишньому главі ЦВК Олександру Вишнякову, але затявся бацька Лукашенко. Він пригадав, як той критикував колись недемократичність виборів у союзній Білорусі. Пам’ять в Олександра Григоровича на кривдників добра, ось він і стояв півроку на смерть, поки в Москві не позбавилися надії умовити його. Лебедєв активізував співпрацю СВР і КДБ Білорусі, тож у Лукашенка не було заперечень проти його кандидатури. Проблеми СНД новий секретар знає добре, тим паче, що, за свідченням азербайджанських опозиціонерів, передана СВР спецслужбам у Баку інформація була використана при арештах чиновників у жовтні 2005 р. за обвинуваченням у спробі державного перевороту.
Третє призначення Григорія Рапоти в Південний федеральний округ теж можна вважати несподіваним, хоч і не таким важливим за значенням. На відміну від свого попередника Дмитра Козака, новий призначенець активної публічної діяльності досі не вів, хоча, будучи заступником директора СВР, брав участь у прес-конференціях керівництва служби i навіть читав лекції на тему «Розвідка на сучасному етапі» в кількох московських ВНЗ. Переважно кабінетною була робота Григорія Рапоти й на посаді генерального секретаря ЄврАзЕС, де він займався питаннями створення в СНД зони вільної торгівлі та єдиної митної території. Підписану в Душанбе угоду про створення Митного союзу між Росією, Білоруссю та Казахстаном можна вважати вінцем його діяльності. Невипадково Володимир Путін, оголошуючи про нове призначення Григорія Рапоти, особливо наголосив на його успіхах у створенні «ділової, дружньої атмосфери, що передалася всім учасникам» ЄврАзЕС. Що було наочно видно з похмурого виразу обличчя Олександра Лукашенка, який весь час про щось радився з Михаїлом Саакашвілі, поки той дочасно не покинув саміт. Поки не зрозуміло, чи вдасться новому повпреду вписатися у складну ситуацію на Північному Кавказі. Швидше за все, найближчими місяцями реальний контроль над ситуацією там збереже Дмитро Козак — нехай не як повпред президента, а як керівник Міністерства регіонального розвитку.
