Коли круїзний корабель, яким ще донедавна видавалася Росія, потрапляє в шторм, пасажири чекають, що капітан або той, хто замість нього стоїть на містку, не тільки поставить чіткі завдання команді, але й докладно пояснить їм, чого чекати і як буде діяти в різних варіантах розвитку ситуації команда, яка вперше стикнулася із серйозним штормом. Натомість до них виходить замполіт та розповідає, як він на березі збирається підвищувати якість виховної роботи і на скільки років в подальшому треба призначати капітана.
Приблизно так виглядає перше (і не виключено, що останнє) президентське послання Дмитра Медведєва. Якби нам раніше не повідомляли про те, як напружено працюють у Кремлі, пристосовуючи послання до швидко змінюваної ситуації, можна було б подумати, що його написали одночасно з тими, що втратили актуальність задовго до прийняття Концепцією-2020 або бюджетом-2009, а потім просто додали декілька фраз щодо того, як американська вояччина підштовхувала грузинську агресію. Якби на президентському сайті не помістили фотографію Аркадія Дворковича з собакою президента, за текстом послання знайти сліди його участі було б неможливо. І тому, що про економічну кризу та шляхи її подолання не сказано практично нічого. І тому, що економіка загалом з послання випала — є лише обвинувачення на адресу США, що потягли «за собою донизу фінансові ринки всієї планети» (чому російський ринок впав нижче за всі ринки, які розвиваються, не повідомляється), та обіцянки виконувати всі раніше дані урядом обіцянки. У жанрі поганого анекдоту до своїх незмінних чотирьох «І» (інститути, інвестиції, інфраструктура, інновації), з якими далі декларування справа не йде вже багато місяців, президент нарешті додає п’яте — інтелект. Що називається, розширив та поглибив.
Послання не дає уявлення про головні пріоритети в діяльності президента та уряду — зараз і на перспективу, про те, що треба відкоректувати, переглянути, від чого відмовитися в світлі фінансової кризи, яка переростає в економічну. Воно зайвий раз свідчить про відсутність у Кремлі та Білому домі реального розуміння важливості ситуації, плану боротьби з кризою та виходу з неї. Воно підкреслює повну неадекватність намірів та запланованих дій Кремля.
Послання являє собою суміш абстрактних хороших слів та закликів зі старими домашніми заготовками щодо «подальшого вдосконалення» політичної системи, роботі з кадрами, шкільній освіті. Більшість конкретних пропозицій президента, яких особливо багато в частині політичної системи, або не мають особливого сенсу (на зразок надання партіям, що перевищили п’ятивідсотковий бар’єр, та тим, що не досягли семивідсоткового, — таких, як відомо, на грудневих виборах не було взагалі — 1—2 місця), або відверто антидемократичні (наприклад, пропозиція про скасування грошової застави на виборах усіх рівнів, що ставить хрест на реєстрації небажаних для влади партій та кандидатів).
На загальному фоні демократичного макіяжу небіжчика, яким є, по суті, нинішня російська партійна система, виділяються дві цілком конкретні пропозиції: збільшити терміни повноважень президента та Думи відповідно до шести і п’яти років та черговий раз змінити систему формування Ради Федерації. На користь першого ніяких міркувань окрім бажання влади підстрахуватися в умовах наростаючої кризи за допомогою дострокових виборів, а то й влаштувати чергову рокіровку президента, навести не можна. Що стосується значення другого, то це не стільки відновлення реального представництва інтересів регіонів у центрі, скільки жест у бік регіональних еліт, запрошення їх до нового торгу.
Ще три місяці тому до медведєвського пакету політичних реформ, який нагадує путінський «бесланський» (2004 року), можна було б поставитися серйозно. Зараз на фоні кризи обговорення того, чим п’ятирічний термін повноважень Думи краще за чотирирічний, а шість років для президента краще тих самих чотирьох, є такою ж актуальною, як, скажімо, дискусія про майбутню на березі ротацію команди між пасажирами «Титаніка», який тоне.
Пропозиції, з якими виступає Кремль, слабо структуровані і ще гірше аргументовані. В посланні немає аналізу ефективності існуючих елементів політичної та управлінської системи, обгрунтування необхідності їх змінити та пояснення логіки змін, що пропонуються. За довгими переліками різного роду дрібних удосконалень, гідних не дуже кмітливого, але старанного учня-начотчика, який нічого не зрозумів, але «уроки вчив», не виникає якась цілісна картина. Відсутня і внутрішня логіка, що пов’язує між собою окремі частини послання. І жорсткі пасажі відносно бюрократії (тут видно переспіви Путіна з його «гордовитою бюрократичною кастою»), які перебувають у сусідстві з ідеєю збільшити в півтора рази термін повноважень президента і з абсолютно радянськими за стилістикою загрозами на адресу тих, хто «налаштувався на популістське базікання, хто хотів би дестабілізувати суспільство, щоб задовольнити особисті амбіції».
Не менш вражає своєю неадекватністю реакція на нього більшості експертного співтовариства з його дружним «одобрямсом». Послання «носить всеосяжний характер та містить заявку на створення сильних інститутів», воно «стало найбільш реформаторським за всі роки сучасної Росії», а «президент виступив як ліберал-демократ, як патріот, як прихильник сильної соціальної держави, а також архітектор світової фінансової системи та верховний головнокомандуючий», причому «найбільш об’ємно була представлена ліберальна складова його образу». Схаменіться, панове! Президент голий, а різниця зі старою казкою в тому, що вбрання, скроєне для нього, пропонується носити всім нам!
