Слова про те, що зміни, що розпочалися після «круглого столу» в Польщі та падінням Берлінської стіни дійсно торкнуться всіх, схоже, мало-помалу стають правдою. Йдеться про те, що дійсно будується нова Європа, контури якої ще не окреслено навіть приблизно. Будується попри бажання чи небажання учасників процесу й на Сході, й на Заході. Будується з величезними труднощами. Але будується.
За останні два роки було висловлено багато образ, припущень, ні до чого не зобов’язуючих формальних заяв представників Європейського Союзу стосовно України та її «європейського майбутнього».
І в той же час саме зараз можна спостерігати найбільшу за останні роки концентрацію уваги ЄС до України попри всі її проблеми, політичну кризу, намагання зберегти радянську спадщину в державних традиціях і постійні коливання зовнішньої політики. Візит Хав’єра Солани, під час якого він заявив про свою переконаність у тому, що Україна є європейською державою, ряд публікацій в західній пресі (остання з них — стаття голови Європейської Комісії та прем’єр-міністра Швеції в «Інтернешнл Геральд Триб’юн») це лише підтверджують.
Змінюється й ситуація навколо. Колега з однієї з провідних польських газет зізнався: «Десять років тому всі думки поляків було спрямовано на те, щоб якнайшвидше долучитися до Європи. Про те, як складатимуться відносини з Україною, тоді ніхто не думав. Тепер же про деякі речі потрібно думати негайно». Голова міської ради Перемишля Войцєх Інглот переконаний, що полякам з їхнім теперішнім ставленням до українців варто було б згадати, як десять років тому до них самих ставилися німці, французи. На його думку, саме модель польсько- української прикордонної співпраці могла б стати моделлю для всієї Європи. Він переконаний, що зведення нових прикордонних завіс слугуватиме зовсім не тому, що цим декларується — боротьбі зi злочинністю, нелегальною міграцією тощо. Таких думок висловлюється все більше.
Фактично, таким чином за Україну вже зробили вибір — вона необхідна Європі, тій Європі, що створюється на очах. Україна потрібна й Росії, яка, з одного боку, явно налаштована на якісне зростання своїх відносин з ЄС, з іншого — має величезну потребу в союзниках.
Україні залишилося лише визначити, яка саме Україна потрібна їй самій. Щоб потім не ставало ніяково з огляду на те, що поляки, зокрема, витрачають більше зусиль для захисту українських інтересів, ніж самі українці. Щоб мати чим довести на практиці свої декларації про європейську налаштованість.
Зрештою, що ні Польща, ні хтось інший не пройде за Україну її шляху — а очевидно, що для того, щоб уникнути створення нової «залізної» чи якоїсь іншої завіси, потрібна воля самої України. Зрозуміло, що настільки сприятливих, як зараз, моментів для повороту політичної думки Заходу на користь не того чи іншого президента (прем’єра), але України за рік може вже й не бути.
