Будь-який погляд назад у 2012 рік обов’язково зосередиться на трьох частинах світу: єврозоні, з її позірною безконечною фінансовою невизначеністю; Близькому Сході, з його чисельними потрясіннями, зокрема й серед іншого приходом до влади «братів-мусульман» у дикій громадянській війні Єгипту й Сирії, що вже забрала понад 60 тис. життів; а також Азійсько-Тихоокеанському регіоні, з його зростанням націоналізму й політичної напруженості після десятиліть перебування регіоном, що майже ексклюзивно характеризувався дивним економічним зростанням за значної політичної стабільності.
Але які питання домінуватимуть 2013 року? Багато в чому, як кажуть французи, «ніщо не нове під місяцем». Таким чином, можна з упевненістю передбачити продовження труднощів у всій Європі з тим як країни на півдні, зокрема, боротимуться за скорочення державних витрат у цілях приведення їх податково-бюджетної політики у відповідність з реальними економічними можливостями.
На відміну від минулого року, Франція, а не Греція й не Іспанія, цілком може опинитися в центрі бурі. Це поставить фундаментальні, навіть екзистенціальні питання для Німеччини, другої половини тандему, яка була в центрі європейського проекту після Другої світової війни. Ймовірність того, що Європа в цілому покаже незначне, якщо взагалі якесь економічне зростання, ще більш ускладнить завдання для посадових осіб урядів, банків і регіональних інститутів.
Крім того, Близький Схід залишається на ранній стадії революційного переходу. За рік президент Єгипту Мухаммед Морсі майже напевно ще буде при владі, але залишається незрозумілим, як він використовуватиме цю владу — і як у результаті політично й економічно виглядатиме Єгипет. Недавні розбіжності з приводу розробки нової конституції розкривають глибокий розкол суспільства й уряду, в результаті якого прирівнюють (і плутають) правління більшості з демократією.
На відміну від цього, режим сирійського президента Башара Асада, швидше за все, до кінця року буде повалено. Але, як ми бачили в інших країнах регіону, виявиться набагато важчим замінити його чимось доброякісним і ефективним. Цілком може переважати громадянська війна різних релігійних напрямків або може виникнути боротьба між різними опозиційними групами, налаштованими проти Асада. Також є реальна можливість серйозних потрясінь як у Бахрейні, так і в Йорданії.
Нарешті, тертя в Азійсько-Тихоокеанському регіоні навряд чи зменшаться; насправді набагато ймовірніше, що вони посиляться. Ймовірність воєнного інциденту за участю Китаю й одного з його сусідів — чи то Японія, чи Філіппіни або В’єтнам — не можна ігнорувати, й залишається незрозумілим, чи зможуть дипломатичні кола регіону витримати це навантаження. Нове керівництво в багатьох країнах регіону, включаючи Китай, Японію і Південну Корею, робить майбутнє ще невизначенішим.
Чого ще ми можемо чекати 2013 року? Одне ймовірне розчарування полягає в тому, що глобальні зусилля щодо вживання нових заходів для сприяння торгівлі, уповільнення темпів зміни клімату або регулювання кіберпростору, швидше за все, зійдуть нанівець. Великомасштабна різносторонність, у рамках якої більшість з 193 країн, визнаних ООН, зустрічаються для досягнення домовленостей, стала надто громіздкою. Натомість максимум, на що ми можемо сподіватися, — це незначні угоди між окремими урядами або домовленості, що стосуватимуться лише певної частини набагато більших проблем.
Найбільшою проблемою для світу цілком може бути питання, що робити з іранською ядерною програмою. Іран ввів у дію більшу частину того, що треба для виробництва ядерної зброї. У той же час санкції, запроваджені значною кількістю країн завдають іранській економіці значних втрат.
Є ознаки зростаючих дискусій усередині країни про просування програми ядерної зброї — а також про ризик не лише економічної розрухи, а й військового нападу — замість прийняття дипломатичного компромісу. Такий договір накладе обмеження на ядерну діяльність Ірану й вимагатиме, щоб він більше відкрив себе для міжнародних інспекцій, ніж він будь-коли допускав.
Головним питанням цього року, таким чином, ймовірно, буде: чи можна буде узгодити договір, достатній для Ірану, але такий, що не дуже задовольняє Сполучені Штати, Ізраїль та інших. Не викликає сумнівів, утім, що 2013 рік визначатиметься фундаментальним чином тим, чи будуть розпочаті воєнні дії проти Ірану або ж їх вдасться уникнути.
До списку «непередбачуваностей» слід додати ще одну країну — США. Питання полягає в тому, чи зможе американська політична система розв’язати проблеми, з якими вона стикається й багато яких вона посилила. США залишаються найпотужнішою в економічному й військовому аспекті країною в світі, але питання про їхню платоспроможність, у свою чергу, ставлять під сумнів їхню здатність діяти й бути лідером у світі. Останні події у Вашингтоні були не дуже переконливими. Глобальний розвиток не лише найближчими роками, а й упродовж найближчого десятиліття й далі великою мірою залежатиме від того, чи зможуть США краще справлятися зі своїми внутрішніми проблемами і розділеннями.
Проект Синдикат для «Дня»
Річард Н. ХААС — президент Ради з міжнародних відносин. Його наступна книжка «Зовнішня політика починається вдома: підстава для приведення американського будинку до ладу», має бути опублікована навесні.
