Не оговтавшись іще від дипломатичного скандалу з Ізраїлем, держсекретар Гілларі Клінтон під час своєї нещодавньої поїздки до Москви знову опинилася в центрі міні-кризи, цього разу з Росією. Російський прем’єр-міністр Володимир Путін публічно принизив Клінтон під час зустрічі з нею в п’ятницю, образивши її в присутності репортерів. Напередодні він заявив, що Росія цього року введе в дію споруджуваний нею в Ірані ядерний реактор. І це в умовах, коли Вашингтон сподівається «закрутити Тегерану гайки» у зв’язку з його незаконною ядерною програмою.
Те, як Путін вчинив з Клінтон, викликає сумніви з приводу стратегії адміністрації Барака Обами щодо Росії. Ця стратегія передбачає як противагу Путіну підтримку, як гадається поміркованого президента Дмитра Медведєва — одного з небагатьох закордонних керівників, із якими встиг подружитися Обама.
У прагненні Обами налагодити особисті стосунки з російським лідером немає нічого нового. Так, це цілком відповідає тому, як колишні американські президенти будували свої відносини з Росією. Після першої зустрічі з президентом Путіним 2001 року Джордж Буш виголосив свою знамениту фразу: «Я подивився цій людині в очі. Я зміг відчути її душу». Але, незважаючи на низку угод між двома лідерами на первинному етапі, які дозволили Сполученим Штатам вийти з Договору про протиракетну оборону й налагодити співпрацю в Центральній Азії після терактів 11 вересня, до кінця другого президентського терміну Буша відносини з Росією істотно погіршали, а російська демократія почала повномасштабний відступ.
Увага Буша до налагодження особистих стосунків з Путіним, який чинив безчинства, абсолютно справедливо викликала невдоволення й презирство. Але Буш не був першим американським президентом, який зробив ставку на особисті зв’язки з лідером із Москви. Коли Радянський Союз наближався до свого кінця, Джордж Буш-старший абсолютно очевидно вважав за краще мати справу з серйозним Михайлом Горбачовим, а не з лахматим і часто п’яним Борисом Єльциним. Але Горбачов намагався врятувати Радянський Союз, а Єльцин, незважаючи на всі його недоліки, хотів поховати цей труп і спрямувати Росію в бік Заходу, до демократичного правління. А зараз ми чуємо заяви Обами про те, що в нього особливі й багатообіцяючі стосунки з Медведєвим, які він будує незалежно від Путіна.
Безумовно, Медведєв поводиться не так, як Путін. У сфері внутрішньої політики він багато говорить — і пише про необхідність лібералізації російської політики й економіки, про важливість боротьби з корупцією та про ліквідацію найнеприємніших рис чинної в країні системи автократії й олігархії. І спроби Обами налагодити міцні особисті стосунки з Медведєвим на цій основі виглядають виправданими. Чи ні?
Незважаючи на всі свої розмови про реформи (а поки все так і залишається на рівні розмов), Медведєв, як і раніше, стверджує, що демократія в Росії діє й захищає особисті свободи росіян, хоча численні факти свідчать про протилежне. А що стосується сфери національної безпеки, то тут важко побачити хоч якісь відмінності між Медведєвим і Путіним, якщо судити за вчинками президента, а не просто за його риторикою. Ставши в травні 2008 року путінським наступником і президентом Росії, дібраним Путіним на цю посаду особисто, Медведєв дуже мало зробив для того, щоб згладити реваншистську політику Росії, яку проводив його попередник. За Медведєва сталося вторгнення до Грузії, а Абхазія та Південна Осетія були, по суті, анексовані. При ньому Росія продовжує погрожувати своїм сусідам, пропонуючи «нову архітектуру безпеки», очевидна мета якої — послабити роль НАТО в Європі.
Прибічники Медведєва з Вашингтона й Брюсселя стверджують, що він змушений платити таку ціну за тандем влади з Путіним. Проте, навіть якщо приймати поміркованіші й ліберальніші заяви Медведєва за вираження його власних поглядів, останні дії Росії свідчать про те, що він не в змозі контролювати горезвісну кремлівську бюрократію і особливо — служби безпеки. Річ у тім, що не видно жодних помітних зусиль щодо реформування російського режиму всередині країни, а також щодо стримування його тактики залякування за кордоном.
По суті, на всі добромисні заяви Медведєва з приводу контролю озброєнь та Ірану за кілька днів по тому кидає свою похмуру тінь Путін, який робить войовничіші кроки, як сталося минулого тижня. Абсолютно очевидно, що Путін, як і раніше, грає першу скрипку й робитиме це й надалі, оскільки планує знову зайняти президентське крісло 2012 року. Це не мусить викликати великого подиву. Важко собі уявити, що Медведєв зможе, якщо схоче, порвати із системою, яка висунула його нагору, дала йому в руки владу й залишила його при владі. Як з’ясував молодший син Хрещеного батька Майкл Корлеоне, стати законопокірним — це непросте завдання для члена мафії.
Коротше кажучи, практично немає підстав вважати, що побудова «перезавантаження» в американсько-російських відносинах на фундаменті зміцнення особистих зв’язків між президентами Медведєвим і Обамою дасть останньому якісь особливі переваги. Якщо хочете, такі дії лише підсилюють бажання Кремля продовжувати свою гру в доброго та поганого поліцейського. У січні тисячі росіян вийшли на мітинг у Калінінграді, вимагаючи здійснення демократичних реформ. А в суботу тисячі людей по всій країні вийшли на демонстрації протесту проти погіршення економічних умов. Зрештою, успіх цих демократичних сил важливіший для США, ніж особисті стосунки Обами з керівником країни, якого багато росіян вважають просто маріонеткою.
Звісно, не виключено, що Медведєв може стати Горбачовим своєї епохи. Але, судячи з того, що ми бачимо на сьогоднішній день, така можливість здається далекою від реальності. Швидше за все, настане 2012 рік, і Обама опиниться в такому ж становищі, як і його попередник. Йому доведеться відстоювати неефективну американсько-російську політику, що має під собою дуже слабку основу, — тісні особисті стосунки з російським керівником.
Джеймі ФЛАЙ — виконавчий директор Аналітичного центру «Зовнішньополітична ініціатива»; Гері ШМІТТ — директор Програми сучасних стратегічних досліджень Американського інституту підприємництва.
ДО РЕЧI
Договір щодо СНО підпишуть у Празі
США звернулися до Чехії з проханням організувати в Празі церемонію підписання з Росією нового договору про скорочення стратегічних наступальних озброєнь (СНО). Про це повідомило вчора агентство Франс Пресс із посиланням на заяву чеського МЗС. За даними агентства, Вашингтон уже надіслав Празі відповідний запит, проте дата підписання договору в ньому не визначена. «Вони (США) зробили запит про можливість проведення цього (підписання договору) в Празі, і ми погодилися. Досі ще жодних дат не визначено», — цитує Франс Пресс слова голови прес-служби чеського дипломатичного відомства Іржі Бенеша. При цьому Бенеш зауважив, що остаточне рішення про терміни та місце підписання договору повинні ухвалювати Москва та Вашингтон. Раніше Україна зверталася до РФ і США з ініціативою підписати договір у Києві. Про те, що Росія та США можуть підписати договір щодо СНО в квітні і, швидше за все, не у Вашингтоні, а в Європі, минулої п’ятниці, 19 березня, за підсумками переговорів прем’єр-міністра Росії Володимира Путіна і держсекретаря США Гілларі Клінтон повідомив заступник голови апарату уряду РФ Юрій Ушаков. Нагадаємо, переговори про новий договір по СНО почалися влітку 2009 року, оскільки в грудні добігав термін дії договору СНО-1 1991 року. Торік Сполучені Штати Америки і Росія вже домовилися мати не більше 700—800 носіїв ядерної зброї (міжконтинентальних балістичних ракет і важких бомбардувальників), на яких буде розвернуто 1500—1675 боєзарядів.
