Перспектива війни на Кавказі стає дедалі виразнішою. Минулого тижня чотири російські військові літаки вторглися в повітряний простір Грузії, пролетівши над територією самопроголошеної республіки Південна Осетія. Це викликало гнівну реакцію грузинської влади. Вони пообіцяли збивати російські літаки в разі їхньої появи.
Напруження в Тбілісі й Москві зростає. Можливою зоною конфлікту є два сепаратистські регіони Грузії — Південна Осетія й Абхазія, що має фактичну незалежність з початку 90-х років. У травні тодішній президент Росії Володимир Путін визнав Абхазію законним утворенням. Грузія звинувачує Росію в спробі анексії цієї своєї неспокійної території на Чорноморському узбережжі.
Насправді ж конфлікт між Росією й Грузією виник не просто через Абхазію. Тут йдеться про давнє невдоволення Москви тим, що вона називає оточенням Заходу. Із закінченням «холодної війни» й розпадом Варшавського договору Росія вважала, що отримала від НАТО й Заходу запевнення в тому, що розширення альянсу в тил Росії не буде. Але сталося прямо протилежне. Колишні країни Варшавського договору поквапилися приєднатися до НАТО. Останніми кандидатами на вступ стали Грузія й Україна. Російське політичне й військове керівництво вважає це останньою краплею. Якщо Грузія приєднається до плану дій щодо вступу до НАТО, що може статися 2009 року, то слід чекати небезпечної реакції Москви.
Нещодавня зміна керівництва в Кремлі не зменшує, а, навпаки, збільшує шанси на виникнення конфлікту. Новий президент Росії Дмитро Медведєв, якого багато хто вважає слабким керівником, має продемонструвати впливовим кремлівським кланам, що й він здатен діяти жорстко. «Нічого не можна виключати. «Яструби» по обидва боки кордону в повній готовності. Може виникнути воєнний конфлікт», — говорить вчений з московського Центру Карнегі Микола Петров.
Виступаючи минулого тижня в міністерстві закордонних справ, Медведєв піддав нападкам американські плани розміщення системи протиракетної оборони в Польщі й Чехії. Він також засудив незалежність Косова й обрушився з різкою критикою на сусідів Росії по Прибалтиці, звинувативши їх у переписуванні історії Другої світової війни. Відносини Росії з прибалтами, що входять до ЄС, як і раніше погані. (Москва вважає, що звільнила Прибалтику від нацизму, тоді як Естонія, Латвія й Литва вважають Радянський Союз новим окупантом.)
За стилем поведінки Медведєв нічим не нагадує Путіна. У нього манери доброзичливого й послужливого чиновника. Але сенс дій залишається колишнім. Путін, тим часом, продовжує контролювати зовнішню політику зі свого нового кабінету прем’єр-міністра в російському Білому домі.
«Медведєв не керує ситуацією, — говорить незалежний опозиційний політик Володимир Рижков, — в армії, в зовнішньополітичному відомстві й у державних корпораціях існують впливові угруповання, чий контроль, хоч як це не парадоксально, став останнім часом сильнішим».
З погляду Заходу, Росія несе відповідальність за залякування й підкуп своїх сусідів. Будучи суверенними державами, й Грузія, й Україна, безсумнівно, мають право приймати рішення, в якому напрямку їм рухатися. А російська політична еліта, чиї погляди формувалися за часів «холодної війни», очевидно, не змогла примиритися із загибеллю Радянського Союзу й зменшенням ролі Росії після розпаду радянської імперії. Ключовим ідеологічним завданням Путіна стало відновлення втраченої російської величі.
Але все це нічим не допоможе Грузії в її боротьбі за право на існування. Стикаючись з могутнім і набагато більшим сусідом, прозахідний президент Михаїл Саакашвілі має поводитися дуже обережно. У своїй політичній кар’єрі він зробив ставку на вступ до НАТО й пошук успішного розв’язання проблем Абхазії та Південної Осетії. І маленька війна в абхазькій Кодорській ущелині, де російські «миротворці» й грузинські військові зійшлися віч- на-віч на тлі чарівної гірської природи, це не рішення.
