Окрик iз Москви не лякає одеських рухівців

Цікаво, на якій підставі Москва намагається диктувати не лише офіційному Києву, а й громадянам та партіям суверенної європейської держави, звідки їм черпати об’єктивну інформацію або якої думки дотримуватись про події в Ічкерії? Схоже, російське зовнішньополітичне відомство все ще не засвоїло уроків новітньої історії: представники демократичної громадськості Одеси та Києва не мовчали навіть за часів комуністичної імперії, коли творились воєнні злочини у Вільнюсі й Тбілісі чи намагались спровокувати переворот московські путчисти. І за тих умов видавав РУХ свої вісники та листівки, об’єктивно інформуючи своїх активістів та громадськість про ситуацію і свою політичну позицію. То невже зараз, у суверенній Україні, ми будемо чекати дозволу чи боятися окрику пана Іванова із Смоленської площі, щоб різнобічно інформувати своїх однодумців, в тому числі громадян, що не є членами РУХу, про ситуацію у світі, Європі й зокрема в Ічкерії? До речі, керівника того ж самого відомства, що відмовчувався на закиди МЗС України відносно публічних заяв мера Москви Лужкова та інших політичних діячів і парламентерів з приводу територіальних домагань до України: це ж, мовляв, їх особиста справа, а не офіційна позиція Москви. А раз так, чому вже вдруге впродовж місяця російський МЗС вважає за можливе користуватися «подвійними стандартами»: в Україні ж, як і в Росії, Основним законом проголошені європейські свободи для діяльності політичних партій. Ними й керується Центральний провід РУХу, організовуючи мітинги чи видаючи свої партійні вісники, в тому числі й спецвипуски «Правда про війну в Ічкерії»