Після того, як Держдума Росії підтримала законопроект про перерозподіл комітетів (тобто, комуністи втратили сім комітетів), до порядку денного нижньої палати російського парламенту було включено й питання про заборону КПРФ та кримінальне переслідування її лідера Геннадія Зюганова — за розпалювання соціальної та національної ворожнечі. Щоправда, автора ідеї, члена центристської фракції «Отечество — Вся Россия» Федулова вже виключили з фракції, а саму ідею всі провідні російські політики сприйняли як анекдот. Кремль і особисто президент Путін просто відмовчуються. Проте повзуча «декомунізація» російського життя продовжується.
«Декомунізація» розпочалася з того, що спікера Держдуми, комуніста Геннадія Селезньова обмежили в правах — він віднині не має вирішального голосу. Потім — перерозподіл фактичної влади, коли до рук центристів та Союзу правих сил (СПС) перейшли всі ключові комітети. У деяких російських колах це вже охрестили «думською революцією», що викликає певні алюзії з «оксамитовою революцією» початку 2000-го року в Україні, коли виявилося, що у Верховній Раді утворилася (щоправда,на недовгий час) неліва більшість, яка й перебрала на себе керівництво парламентом і ключовими комітетами. Щодо Селезньова, то він уже домовлявся про зустріч із Путіним. З його поведінки, з того, як себе ставить Кремль, російські аналітики зробили висновок, що Селезньов, очевидно, на посаді втримається. Але можливо, буде змушений покласти партквиток.
Дума перейшла під контроль центристів де- юре. Хоча де-факто російські комуністи вже досить давно були тільки формальною опозицією, вельми зручною для Путіна та його команди. КПРФ ще за першого президентського терміну Єльцина переглянула свою ідеологію, змістивши акценти з ідей марксизму-ленінізму на «православ’я та народність», щоправда без головної частини цієї ідеологічної тріади початку ХIХ ст.— «самодержав’я». Останні вибори до Думи яскраво продемонстрували, що з роками підтримка нацією комуністів падає, вони вже не є вирішальною силою в Думі, і те, що КПРФ контролювала, скажімо, комітети з державного будівництва, промислової політики, економіки, фінансів, виглядало явним анахронізмом. Дума тепер стане більш професійною, вважає багато хто в Москві.
Спроба ж радикальної «декомунізації», очевидно, перш за все не влаштовує нинішню російську владу. Кремль дав зрозуміти, що все, що відбувається в Думі, є її внутрішньою справою, і Путін до цього не вмішуватиметься. Неважко здогадатися, що ідея заборони компартії найбільше походить на провокаційну пробну кулю (тим більше, що її підтримав не хто інший, як Жириновський). У минулому скандально відомий нинішній віце-спікер Думи вважає, що «комуністів потрібно прирівняти до фашистів, талібів, Аль- Каїди і відповідним чином проти них діяти». Асоціації з Жириновським Путіну навряд чи потрібні — проте відомо, що Жириновський завжди першим озвучує те, що за рік-два стає реальною політикою Кремля. Йдеться, очевидно, про те, що на наступних виборах влада дійсно домагатиметься зменшення представництва комуністів за рахунок збільшення кількості депутатів-центристів. Тобто, «декомунізація» як ідея залишається, але здійснюватиметься вона еволюційним шляхом. Тим більше, що від заборони комуністи, враховуючи традиційний менталітет народу, можуть тільки виграти: «Від того, що ми їх заборонимо, їх менше не стане. Це курйоз щодо того, що їх треба забороняти. Комуністи вірять у Сталіна, Леніна, і віру не можна заборонити», — сказав з цього приводу лідер СПС Борис Нємцов, як повідомив Інтерфакс. Демократи повинні «не забороняти КПРФ, а безумовно перемогти її в політиці», — сказав в інтерв’ю радіо «Эхо Москвы» лідер «Яблока» Григорій Явлінський. Отже, орієнтири визначено. По-перше, комуністи не тільки перестали бути справжньою загрозою, але як і шекспірівський мавр, зробили свою справу (спрацювавши своєрідним «пугалом») і тепер можуть іти. Хочуть вони цього чи ні — їх не питатимуть. По-друге, з падінням впливу російської компартії падатиме вплив їхніх «братніх» партій в країнах СНД, передусім, у Молдові і Україні. Бо навряд чи Кремль стане відкрито підтримувати обидві компартії? Та і їхній час уже просто закінчився.
