Мабуть, уже настав час оцінити перші геополітичні уроки нинішніх фінансових бур. Чим далі розгортається криза, тим зрозумілішими стають певні тенденції: фінансовий капіталізм перебуває на межі колапсу, що, з одного боку, підтверджує існування революційної ситуації в міжнародній політиці, а з іншого, прискорює саму цю революцію.
Хто ж у теперішньому хаосі програє, а хто виграє — точніше, хто програє менше за інших? Говорячи мовою Волл-стріт, акції Заходу пішли вниз, акції Держави — вгору. Більш того, якщо для цієї кризи не буде знайдено рішення, втратою репутації ризикує й сама демократія.
По-перше, нинішній шок посилює стан порівняного занепаду США і знаменує перехід від однополярного до багатополярного світу. Хто б не став наступним президентом Америки, йому доведеться не лише зіткнутися з ширшим колом серйозніших труднощів, але й з браком засобів боротьби з ними. Взаємодія заразливої пожадливості фінансового класу з недбалістю класу політичного ввергла країну в убогість — і смолоскип історії вже зримо переходить від Заходу до Сходу.
ПАРТНЕРИ
Китай та Індія, що й казати, самі постраждали від фінансових негараздів, але набагато менше вони торкнулися Японії, котра отримала щеплення фінансового консерватизму на власному гіркому досвіді двадцятирічної давності. Якщо перефразувати президента Франції Франсуа Міттерана, то виходить, що «ріст сьогодні на Сході, а борг — на Заході». Однак і це ще не все: ми зовсім по-різному готові до зустрічі з цією кризою, тож іще правильніше було б сказати, що «страх сьогодні на Заході, а надія — на Сході».
Фінансовий колапс також виявив глибину «кризи самосвідомості», в яку потрапила не лише Америка, але і Європа. Америка відразу ж відповіла на кризу націоналізацією; натомість для Європи головною складністю стане націоналізм. Якщо навіть за хороших часів у Європі в багатьох виникала спокуса жити за принципом «кожному своє», то за важких часів вона стає тим паче непереборною. Ніколя Саркозі, президент Франції та голова Європейського Союзу, може як завгодно відважно та мужньо виступати за «європейську відповідь»: одних слів явно недостатньо для того, аби прикрити глибокі протиріччя між країнами-членами ЄС. На золоту медаль за своєкорисливість укотре по праву претендують ірландці: невдячність, виявлену під час голосування проти Лісабонського договору, вони доповнили цілковитим презирством до будь-яких колективних дій із розв’язання фінансової кризи. Дух Європи слабкий, «політична воля Європи» відсутня як клас.
Струснула фінансова криза і Росію, виявивши велику прогалину між наддержавними амбіціями холодної війни та реальними можливостями країни, добробут якої практично повністю залежить від енергоносіїв. Бразилія, наприклад, яка володіє різноманітнішими ресурсами, скоріш за все, вийде з кризи сильнішою. Емірати, хоч їх криза також торкнулася, цілком можуть, запасшись грішми, розпочати скуповувати знецінені перлини західного капіталізму. Що стосується Африки, то тут більш-менш нормально можуть вийти з кризи лише багаті на енергоносії країни; натомість інших чекає ще глибше падіння. Отже, багаті стануть менш багатими, але й бідні стануть ще біднішими, ніж були.
Устрій Заходу хитається і піднімає авторитет держави. Ще перед попереднім Всесвітнім економічним форумом, який проходить кожного січня у Давосі, його президент і засновник Клаус Шваб питав: «Що може зробити бізнес, аби врятувати фінанси?» Теперішня криза має набагато більше спільного не з Великою депресією, а з банківською панікою 1907 року. Тоді рішення знайшов Джон Пірпонт Морган, який переконав інших банкірів скинутися й запобігти кризі своїми коштами. Однак сьогодні рятівником капіталізму, вочевидь, є держава і лише держава.
І при цьому громадяни Західного світу всіляко виявляють, з одного боку, бажання вхопитися за державну підтримку, а, з іншого — зростає цинізм відносно політиків і політики. Страх збільшується, а довіра тим часом падає. І якщо втручання держави не принесе бажаних результатів, то слова, які сьогодні лунають із вуст багатьох африканських лідерів — погляньте, які стабільні авторитарні режими порівняно з хаосом демократичних — відгукнуться і в багатьох країнах Заходу.
Фондова криза 1929 року призвела до Другої світової війни. Криза 2008 року, якщо її зараз не вирішити, прискорить порівняне ослаблення Заходу і сьогодні, як реальної сили, і завтра, як зразка для розвитку світу.
Домінік МОЇЗІ — старший радник Інституту міжнародних відносин (Франція), автор книги «Геополітика емоцій», яка незабаром вийде у Великій Британії у видавництві Bodley Head
