Цими днями стало відомо, що Україна, Грузія і Молдова відмовились надіслати своїх представників у рамках спостережницької Місії Співдружності незалежних держав на вибори президента Казахстану, які мають відбутися 4 грудня цього року. Особливої новизни в рішеннi Києва немає, оскільки про свою особливу позицію вітчизняні дипломати заявили ще на початку нинішнього року. Однак не всі виявилися в захваті від української поведінки. У центрі такого невдоволення — структури самого СНД, на чолі яких стоїть виконавчий секретар Володимир Рушайло (екс-міністр внутрішніх справ і колишній секретар Ради нацбезпеки Росії).
Із чого, власне, все почалося? Із парламентських виборів в Україні 2001-го року, для спостереження за якими «есендешні» представники були запрошені екс-президентом Леонідом Кучмою. Уже тоді окремі члени Місії дозволяли собі вислови, несумісні з роботою спостерігача. «Кульмінацією» діяльності представників СНД під час виборів став минулий рік, коли партнери по Співдружності навіть не старалися приховувати свого ставлення до кандидатів на президентських перегонах. Таким чином, виявився і цілком передбачуваним їхній «вердикт» — звіт щодо відповідності виборчого процесу міжнародним стандартам. Оголошено перемогу Януковича — вибори легітимні. Переможцем став Ющенко — вибори не відповідали демократичним критеріям. Тому рішення Києва у лютому цього року про призупинення роботи у спостережницьких місіях СНД було цілком логічним. Рішення «есендешників» зі стопроцентною гарантією можна передбачити. Виникає таким чином випрадване запитання — «Навіщо платити більше?». Дипломати, яким доводилося брати участь у місіях СНД, не приховують в анонімних розмовах, що такій роботі можна лише позаздрити — особливо з огляду на ті кошти, які отримують «незаангажовані» спостерігачі...
«Зважаючи на необхідність реформування діяльності Місії спостерігачів СНД, Україна заявила про призупинення своєї участі в її роботі», — такою була офіційна позиція українських дипломатів. Виконавчий комітет СНД, напевно, не сприйняв усерйоз рішення Києва, а тому перед кожною передвиборною кампанією в котрійсь із країн Співдружності надсилав до України нове запрошення із пропозицією взяти участь у спостережницьких місіях. Вітчизняному зовнішньополітичному відомству доводилося щоразу нагадувати колегам по пострадянській організації: Україна призупинила свою участь.
Мабуть, українські відповіді спочатку не бралися до уваги. Інакше важко пояснити недавній «азербайджанський інцидент». Нагадаємо, 5 листопада правоохоронні органи Азербайджану депортували 16 громадян України. 14 із них, як у результаті виявилося, відбули до Баку в статусі... спостерігачів Місії СНД. Яким чином? Адже офіційний Київ нібито чітко заявив про свою позицію. «Дню» вдалося з'ясувати, що 14 українців прибули до Азербайджану на запрошення створеної в Росії Організації зі спостереження за виборами в країнах СНД (CIS EMO). Представники цього неурядового об'єднання й займалися оформленням українських громадян спостерігачами в ЦВК Азербайджану. Однак найцікавіше — що реєстрацією CIS EMO в цілому займався Виконком Співдружності. Таким чином, усупереч офіційній позиції України наших громадян включили до складу Місії спостерігачів СНД. Завчасно в азербайджанському ЦВК для них було отримано навіть акредитаційні картки! Зазначимо, що роботу на виборах курував Володимир Рушайло і, вочевидь, саме завдяки йому була забезпечена акредитація. Не зрозуміло лишень, чому бакинські власті допустилися такої помилки, адже в анкеті для отримання такої картки слід вказати громадянство. Навряд чи українці його приховували...
Навіщо це було робити? Наші джерела допускають, що Виконком СНД просто хотів досягнути більшого числа своїх спостерігачів на виборах, зробити Місію більш представницькою. У якійсь мірі йому це вдалося. Загальна кількість спостерігачів від СНД перевищувала 600 осіб. Звісно, Володимир Рушайло не міг передбачити, що в результаті його «зусилля» можуть призвести до міждержавного скандалу: Київ був змушений доволі жорстко відреагувати на рішення Баку депортувати українців. Українська дипломатія виявилася в доволі неприємній ситуації. Із одного боку, Київ намагався не сваритися з чинним керівництвом Азербайджану: нафтовий чинник грає немаловажливу роль. А з іншого — «помаранчева влада» перестала б бути «помаранчевою», якби закривала очі на відверті порушення демократичних правил в Азербайджані. Нагадаємо: Київ не поставив свій підпис під спільною заявою Євросоюзу по виборах в цій каспійській країні, що свідчило про намагання вітчизняних дипломатів балансувати там, де здавалося б, це неможливо. А тут ще й випадок із депортацією! Зрозуміло, що це не могло не роздратувати Україну, і вся енергія цього настрою логічно дісталася... Володимиру Рушайлу.
Минулого тижня під час засідання постпредів країн СНД у Мінську Україна оголосила зміст ноти, в якій йшлося про неприпустимі дії Виконкому організації в Баку. Спочатку наш представник нагадав про те, що Київ давно відмовився від участі у Місії спостерігачів. Потім переповів, що, всупереч цій позиції, українців було акредитовано, a це «призвело до депортації українських громадян та справило негативний вплив на двосторонні українсько-азербайджанські відносини». Українські дипломати також нагадали, що керівництво виконавчих структур СНД порушило власний «внутрішній інструктаж», згідно з яким заборонена участь неурядових організацій у Місії спостерігачів від Співдружності. «Азербайджанський інцидент», таким чином, лише підтвердив правильність української позиції.
...Тому нічого дивного у нашій відмові брати участь у спостереженні за виборами в Казахстані в «есендешних» рамках немає. До речі, ЦВК Казахстану наприкінці минулого тижня відкликав акредитацію у спостерігачів уже згаданої Організації зі спостереження за виборами в країнах СНД (CIS EMO)...
