У той час, як українці насолоджувалися різдвяними святами, Королівство Іспанія 1 січня 2010 року перебрало піврічне головування у Європейському Союзі. Чи можна вже зараз дати оцінку першим дванадцяти дням іспанського правління? Що ж, напевно, президентство Іспанії не стане таким доленосним, як провіщували самі іспанці у своїй амбітній програмі. Перш за все, хоча б тому, що відтепер піврічне президентство у Раді Міністрів існує бі ч-о-біч із президентством у Європейській Раді, яке триває два з половиною роки. Сам міністр закордонних справ Іспанії Мігель Моратінос визнав, що іспанське головування слугуватиме підтримкою нових лідерів ЄС, зокрема президента Європейської Ради Хермана ван Ромпея, швидше ніж буде головним вектором внутрішньої і зовнішньої політики ЄС у найближчі шість місяців.
Пан Моратінос відвідав Україну на початку листопада 2009 року з офіційним візитом, під час якого говорив про сподівання зміцнити інструмент Східного партнерства — політику ЄС щодо України та інших п’яти країн регіону — під час головування Іспанії. Справді, для іспанської президентської програми, у якій до списку партнерів для співпраці потрапив мало не весь світ, Східне партнерство не було б занадто обтяжливим. Утім, Іспанія не згадала про цю ініціативу у своєму порядку денному, залишивши її на розсуд Бельгії та Угорщини в наступних півріччях.
Така дискретна політика може забезпечити небажані ризики для України. Наприклад, не можна припустити, щоб імовірно послаблений європейський контроль вплинув на демократичність січневих президентських виборів в Україні. Навіть більше, не виключено, що брак уваги Європейського Союзу у першому півріччі 2010 року сповільнить поточні проекти України та ЄС, такі, наприклад, як переговори про Угоду про асоціацію, полегшення візового режиму тощо.
Таким чином, саме Україні доведеться брати на себе ініціативу й заохочувати співпрацю з Іспанією та Європейським Союзом. І те, що міністр закордонних справ України Петро Порошенко здійснив свій перший закордонний візит у 2010 році саме до Іспанії, свідчить про продуманість його зовнішньополітичних кроків.
Візит пана Порошенка виявився результативним — договір про взаємний обмін та визнання національних посвідчень водія укладено (а це, між іншим, заощадить українцям в Іспанії близько 2500 євро). Але на цьому шляхи співпраці не вичерпуються.
Зокрема, перспективною є економічна сфера. За даними Торгово-економічної місії України в Іспанії, Іспанія посідає четверте місце за темпами зростання експорту України серед країн ЄС. Більш того, іспанські інвестиції, хоча і відіграють важливу роль у українській економіці, недовикористовують потенціал обох країн. Під час візиту у листопаді пан Порошенко та пан Моратінос вже домовилися про створення «комфортної зони» для іспанських інвесторів. З огляду на те, що одними з найпривабливіших сфер для останніх є будівництво інфраструктури та транспорт, іспанська участь могла б бути корисною у підготовці Євро 2012. До речі, така співпраця була б символічною в очах української громадськості через відому пристрасть до футболу серед обох націй.
Інвестуючи кошти у регіони України з високим рівнем безробіття, зокрема у текстильну сферу, яка розвинута на Західній Україні, іспанці не тільки б отримали користь від вигідного інвестування, але і вирішили б проблему десятків тисяч українців, які проживають і працюють в Іспанії через нестачу робочих місць вдома. Зараз, коли через фінансову кризу Іспанія має найгірші показники рівня безробіття серед країн-членів, кроки до вирішення питання трудової міграції були б як ніколи актуальними.
Питання енергетичної безпеки є іще одним спільним пріоритетом для обох країн. Іспанія вже реалізувала три проекти на українських АЕС і наразі опікується встановленням установки для спалювання радіоактивних відходів на Запорізькій АЕС за контрактом Європейської комісії. Окрім цього, Україна могла б запозичити в Іспанії практику поставок і транзиту зрідженого газу, який та отримує від Алжиру та Єгипту, а також практику використання альтернативних джерел енергії (у чому Іспанія є одним зі світових лідерів).
Варто зізнатися, що сучасну Іспанію в Україні знають мало. Беручи до невелику кількість відповідних інформаційних ресурсів, доречно було б лобіювати відкриття в Україні Інституту Сервантеса у 2010 році. Заснування іспанського державного культурного центру в Києві було заплановане на 2009 рік, але згодом відклалося на невизначений термін через брак коштів.
У Договорі про співробітництво між Україною та Іспанію підкреслено, що пріоритетами сторін стане студентський та науковий обмін. Але у 2008/2009 роках уряд Іспанії виділив для України всього 9 стипендій, а у 2009/2010 — 4 (на близько 2 млн. українських студентів). Отже, іспанське головування в ЄС є вдалим моментом для лобіювання збільшення кількості стипендій для українських студентів та поширення наукових обмінів. Зменшення кількості відмов у візах іспанським консульством — актуальне продовження теми доступності іспанської культури для українців.
Як бачимо, джерело співпраці завжди знайдеться, якщо його добре пошукати. Хотілося б, щоб зовнішньополітичні стратегії обох президентів — українського та єесівського — були результатом зосереджених пошуків. Можливо, коли дві країни по різні боки ЄС визначать точки перетину інтересів, спільна мова з усім Європейським Союзом знайдеться набагато легше.
