У центрі Берліна — залишки грізної Берлінської стіни. Цей символ тоталітаризму давно вже перетворився на туристичний об’єкт. Зараз уже й самі берлінці не ймуть віри — невже 20 років тому все було інакше? І колючі дроти, і електричний струм, і нейтральна зона біля Бранденбурзьких воріт?
Німецький народ було розділено бетонною стіною упродовж сорока років. Увесь цей час східна й західна частини Німеччини розвивалися у прямо протилежних напрямках, світоглядно були антагоністичними. «Оссі», або східні німці, жили в радянській окупаційній зоні. Східна Німеччина стала форпостом у протистоянні СРСР і Західного світу. І зовсім у іншій Німеччині жили «вессі» — там панував капіталістичний лад. «Ми — один народ» — з таким лозунгом сотні тисяч німців восени 1989 року вийшли на демонстрації проти комуністичного режиму в НДР. Але чи дійсно стали «оссі» та «вессі» єдиним народом і чи збереглася у німців національна самосвідомість після сорокарічного розподілу?
«Якщо протягом сорока років ви зростали в умовах певної системи, то, звичайно, не можна буквально наступного дня повністю змінити й свої думки, й своє світосприйняття», — відзначає перший секретар, керівник відділу преси посольства Федеративної Республіки Німеччина в Україні Зігрун Майер. Тим не менше, впродовж останніх двадцяти років постійно точилися дискусії щодо того, які спільні риси є між західними та східними німцями та які між ними відмінності. Особливого звучання такі розмови набули восени минулого року, коли Німеччина, а разом з нею й увесь демократичний світ, святкувала двадцятиріччя падіння Берлінського муру. Це стало приводом для численних репортажів на телебаченні, для численних публікацій у журналах, засобах масової інформації, для багатьох дискусій у Німеччині та за її межами. Дискусії велись щодо того, що означає ця подія для німців, яким є її значення, наскільки вона сформувала сучасну Німеччину та Європу, як це сприяло формуванню національної ідентичності німців. Як розповідає пані Майер, «серед представників старшого покоління ще можна помітити тяжіння до старих звичок. Але підросли діти, які народилися після падіння Берлінської стіни і які нині досягли повноліття. Вони особисто не були свідками поділу Німеччини».
Тим не менш, згідно з останніми соціологічними дослідженнями, проведеними в Німеччині, Берлінську стіну хотів би повернути кожен восьмий німець. Що ж роблять німці задля об’єднання своєї нації? Проводять семінари, випускають книжки для порозуміння. Ганс Олаф Кляйн — теолог і психолог, який навчає німців, східних і західних, тобто «оссі» та «вессі», спілкуватися одне з одним. Для цього він проводить спеціальні семінари й навіть уже написав про це книгу під назвою «Ви просто не можете нас зрозуміти». Він вважає, що для бізнесу та особистих контактів східним та західним німцям потрібно знати дуже багато тонкощів, які відрізняють їхній на перший погляд однаковий темперамент.
Не можна забувати, що Німеччина тривалий час була федеративною республікою. Перед об’єднанням Німеччини Бісмарком у XIX столітті німецька територія складалася з 39-ти незалежних держав. Ці держави були королівствами, герцогствами, князівствами, вільними ганзейськими містами й однією імперською територією. «Саме тому й досі існують відмінності між півднем і північчю Німеччини, — розповідає пані Майер, — люди з різних регіонів розповідаються анекдоти одне про одного. Гадаю, у майбутньому збережуться регіональні відмінності». Особливо ж сильно такі відмінності проявляються у діалектах. Їх у Німеччині сила-силенна: алеманський, нижньонімецький, люксембурзький, пенсільванський, ріпуарський, баварський. Причиною всьому — роздробленість Німеччини, яка існувала протягом усього середньовіччя, що й призвело до утворення і паралельного розвитку великої кількості різних діалектів німецької. Тим не менш, регіональне розмаїття не розглядається як загроза для національної єдності чи національної ідентичності.
Говорячи про Німеччину, слід завжди пам’ятати, що це країна, яка була на межі загибелі й відроджувалася після світових воєн, наче птах Фенікс. «У перші роки після Другої світової війни питання про національну самосвідомість не піднімалося взагалі через безумовну капітуляцію Німеччини й через те, що чотири могутні держави взяли владу в Німеччині в свої руки, — розповідає професор історичного факультету Кельнського університету Йост Дюльффер. — Пріоритетом для них було навчити німців, а особливо німецьку молодь, демократії та повазі до прав людини. Звичайно, методи навчання були кардинально різними на радянській частині Німеччини та в американській, британській чи французькій зоні. Також із боку НДР та ФРН не було жодних намагань поставити національну ідентичність на перше місце перед демократією, правами людини чи верховенством закону. Такий стан речей зберігається й нині».
Ці слова підтверджує і пані Майер. За її словами, особливість Німеччини полягає в тому, що такі поняття, як національна слава, гордість, не акцентуються протягом навчального процесу. У школах Німеччини багато уваги приділяється вивченню того періоду, коли до влади прийшов націонал-соціалізм. Робиться акцент на періоді існування нацистського режиму, на Другій світовій війні. «Усіх німців особливо поєднує думка про те, що жахливе минуле ніколи не повинне повторитися», — відзначає пані Майер. Якщо ж говорити про позитивні моменти історії, на які робиться наголос, то ними є теми «Німеччина як частина Європи чи Європейського Союзу», а також важлива сторінка з недавньої історії — возз’єднання Німеччини 1989 року. Ці дві теми особливо уважно вивчаються у німецьких навчальних закладах. Як пояснює таку особливість навчання пані Майер, «саме орієнтація і розвиток у напрямку демократичних цінностей дозволили особливо чітко та яскраво усвідомити негативний приклад нацистського минулого, те, що може трапитися, якщо цінності демократії не визнавати і їх не дотримуватися».
Отже, з огляду на особливу історію, яку мала Німеччина, питання національності тут не висувається на передній план. Воно не піднімається спеціально, але в сучасному світі випадає чимало нагод для того, щоб проявилася національна єдність. 2006 року в Німеччині відбувся чемпіонат світу з футболу — «Літня казка». Ця назва перегукувалася з назвою поеми німецького поета Генріха Гайне — «Німеччина. Зимова казка». «Під час чемпіонату світу можна було бачити те, що зазвичай важко побачити — це надзвичайна кількість національних прапорів Німеччини. Як правило, серед населення немає традиції вивішувати національні прапори. Національні символи вивішують лише з нагоди офіційних візитів, прийому делегацій, тобто це використовується на державному рівні. Так завдяки величезній кількості стягів з’явилося відчуття національної єдності, Німеччина відчула себе єдиною країною», — розповіла пані Майер.
Якщо ми подивимося на проблему об’єднання німецького соціуму після 1989 року, знайдемо багато спільних рис з Україною. З одною лиш різницею. Берлінська стіна була реальним бар’єром, який фізично розділив країну на дві частини. Про різні України — західну та східну, особливо активно почали говорити лише в останні роки, тобто в той час, коли Україна вже давно єдина та незалежна. Зробивши цю проблему приводом для політичних спекуляцій, політики кричать про об’єднання України на кожному кроці. Зі свого боку, німці вважають проблеми «оссі» та «вессі» внутрішніми й воліють не виносити їх на міжнародний суд.
