Черговий попереджувальний постріл в бік України зроблено. Моніторинговий комітет Парламентської Асамблеї Ради Європи висловився за те, щоб рекомендувати сесії ПАРЄ призупинення членства України в Раді Європи. При цьому не бралося до уваги, що всі ті обіцянки, які Україна брала на себе при вступі п’ять iз половиною років тому, нарешті починають виконуватися. Закон про партії та Кримінальний кодекс ухвалено, є шанс, що й інші необхідні для звітності про виконання зобов’язань документи також поповнять українське законодавство.
Українське керівництво встигло охарактеризувати останнє рішення Страсбурга як емоційне, представники українського істеблішменту вважають, що взагалі питання надто заполітизоване й не радять робити iз цього трагедії.
З іншого боку — багатолітній серіал iз попередженнями та виправдовуваннями Києва вже явно став набридати всім його дійовим особам. Україну дійсно досить важко вважати демократичною правовою державою, в якій права її громадян надійно захищені. Раду Європи важко вважати дійсно впливовою організацією, яка визначає, чим і як житиме вся Європа. Швидше, вона виступає в якості морального чинника, який, тим не менш, було б дуже бажано не втрачати — навіть коли він не завжди на твою користь. Власне, не Раді Європи потрібні нормальне законодавство в Україні і нормальна держава з нормальною відповідальністю.
Члени моніторингового комітету — члени британського парламенту, німецького Бундестагу — свого часу казали «Дню», що насправді дуже б позитивно ставилися до України, якби вона дійсно демонструвала, що розвивається за правилами нормальної демократії. І переконували, що насправді їхня критичність спрямована на допомогу Україні.
Справа, однак, в тому, що ця критичність, схоже, дійсно занадто емоційна. Зрештою, вибух здетонували незграбні дії владних органів iз розслідування справи Гонгадзе та ситуації з Юлією Тимошенко — здається, в новітній українській історії були й серйозніші причини для останнього попередження. Часто виглядає схожим на те, що хтось ніби спеціально підштовхує і РЄ, й Україну до того, щоб зрештою Україну було виключено і, відповідно, ще більше ізольовано від європейського життя.
Можна, звичайно, зробити вигляд, що приклади санкцій РЄ — не дивина, Росія, наприклад, фактично їх навіть не помітила. Щоправда, Україна — не Росія, і ставлення до неї — відповідне. Щоб iз нею рахувалися, вона дійсно повинна бути на голову вища за Росію в багатьох вимірах, чого зовсім не спостерігається.
Можна прорахувати, що в ізоляції від Європи насправді в Україні не може бути зацікавлена жодна політична, олігархічна чи бізнесова сила (навіть якщо вони самi це ще не до кінця усвідомлюють). Так само як і в Раді Європи. І зробити, нарешті, висновки. Які зовсім не повинні б означати чи то чергового виправдовування з обіцянками виправитися, чи то гнівного несприйняття критики взагалі.
Очевидно, критицизму, причому більш жорсткого, стане ще більше в разі, коли Україна зробить перші кроки в бік становлення нормальної сучасної держави й питання про європейську інтеграцію перейде з розряду віртуально-абстрактних до повсякденної практики.
