Народний депутат Остап Семерак тільки-но приїхав із Москви, де брав участь у мітингу на Болотній площі. В розмові з «Днем» він поділився своїми враженнями.
— Остапе Михайловичу, ви були у самому центрі подій. Взагалі, який там настрій. Він чимось схожий на наш Помаранчевий майдан?
— Це трохи інакша історія. Вони, по-перше, ставлять перед собою інші завдання. По-друге, Помаранчевий майдан був дуже чітко окреслений навколо захисту перемоги конкретного кандидата. У Москві все більш плюралістично. Коли виступає лідер російських націоналістів, то ліберали, які стоять під сценою, йому щось незадоволено кричать. Якщо виступає хтось із лібералів, наприклад, Явлінський, то його закрикують імперіалісти... Тобто дуже відрізняється він нашого.
І наш — це був уже фініш наростаючих протест-настроїв. А у них все тільки починається.
— А чи будуть, на вашу думку, якісь наслідки?
— Гадаю, наслідки від цього протесту будуть. Це відбувається не так швидко. Для того, щоб розкачати ситуацію, потрібен час. Вочевидь російська опозиція налаштована на тривалу гру, на такий собі марафон. І очевидно, що їх завдання — не президентські вибори цього року. Зараз відбувається звикання суспільства до таких ось комунікацій з опозиційними лідерами.
— На Поклонній теж зібралося багато людей на підтримку Путіна. Звичайно, багато «пригнали» бюджетників, але також прийшли й люди, які щиро підтримують теперішню російську владу. Зокрема, був такий плакат «КТО, ЕСЛИ НЕ ПУТИН?». А дійсно, хто? Хто зараз може скласти йому конкуренцію? Навіть у блогосфері з’являються думки, що, мовляв, замість Путіна може бути ще гірший варіант — або Зюганов, або якийсь печерний націоналіст.
— Це одна з тез пропаганди, яка зараз існує в російському інформаційному просторі. Зокрема, декілька днів тому НТВ показало фільм «Кто, если не Путин? Welcome to hell». І в цьому фільмі показані якісь фантазії журналістів, якісь жахи, що буде без Путіна.
Насправді, Путін не може запропонувати нічого нового, якихось сучасних, модерних тенденцій розвитку, якихось реформ, тому вони пішли шляхом залякування. Мовляв, його не буде — тоді все, кінець...
Якщо подивитися на теперішніх кандидатів у президенти, то видно: влада підібрала собі такий пул, із яким зручно працювати. У якого зручно вигравати. Єдиного реального опозиційного кандидата — Явлінського — вони не зареєстрували. Зюганов, Миронов чи Жириновський — це такі спаринг-парнери, які вже давно працюють із владою на різних виборах. Вони нічого альтернативного не пропонують. Міронов взагалі на минулих парламентських виборах підписав із Єдиною Росією спільний договір. Єдиний новачок — це Прохоров, який прийшов на цей марш. Він не виступав, але люди його помітили.
— Вочевидь, питання не в тому, чи виграє Путін. Питання: як він це зробить? Виграє в першому турі чи в другому...
— Так. Путін має всі шанси виграти. Перший чи другий тур — це буде показником, які будуть потім треки. Якщо в першому, то це буде дуже непевна перемога. Це буде виклик суспільству. Це означатиме, що домалювали результат. І це означатиме закручування гайок в подальшому.
Якщо Путін дослухатиметься до настроїв і погодиться на другий тур, а в другому турі переможе, це буде більш легітимно сприйматися в Росії. Тоді не потрібна буде зайва демонстрація жорсткості. Україні теж буде комфортніше, якщо в Росії будуть мінімальні фальсифікації.
— Ще одна з ознак російських мітингів — величезна роль соціальних мереж...
— Роль соціальних мереж дуже велика. Взагалі в суботу на мітингу були прапори facebook.
Треба розуміти російське інформаційне середовище. В Росії немає таких альтернативних каналів, як в Україні «5 канал» чи ТВі. Є тільки радіо, Інтернет і Інтернет-телебачення «Дождь». Це дуже мало. І молодь зараз черпає інформацію через соціальні мережі.
На facebook було відкрито сторінки, через які запрошувались люди на мітинг. Скажімо, на мітинг 24 грудня близько 100 тисяч людей підтвердили, що прийдуть. Це, до речі, персоніфіковане підтвердження. І це говорить про те, що люди не бояться підтверджувати свою позицію.
Друге. Кошти на організацію акції організатори теж збирали через Інтернет. Було відкрито спеціальний рахунок. На перший мітинг зібрали чотири мільйони, на другий — ще більше. І географія коштів, які надходять, дуже широка. Надсилали із Сибіру, з Півночі, тобто вся Росія, а не тільки Москва.
