Північнокорейська артилерія піддала обстрілу острів Те-Енпхендо (Великий Енпхендо) в Жовтому морі. За різними даними, було зроблено до 200 залпів. Загинуло декілька морських піхотинців, приблизно 20 із них було поранено. Зруйновано близько 60 будинків. На острові вирували неконтрольовані пожежі, а місцеве населення в кількості 1600 осіб — це рибалки та їхні сім’ї — ховається в бункерах. Багато людей виїжджають із острова. Південнокорейська артилерія відкрила вогонь у відповідь. Про втрати протилежної сторони нічого не відомо. На острів перекинули винищувачі F-16 південнокорейських ВПС. Експерти відзначають, що обстрілу такої вогневої потужності на кордоні двох держав не було з часу закінчення Корейської війни 1953 року.
Південнокорейська армія приведена в найвищий ступінь бойової готовності — наступний рівень означає повномасштабні воєнні дії. Про те, хто зробив перший постріл, із корейських столиць пролунали прямо протилежні заяви. Південнокорейське міністерство оборони стверджує, що обстріл розпочали жителі півночі, а південці лише відповідали на нього. Офіційна реакція Пхеньяна з’явилася лише через декілька годин. «Південнокорейський ворог, незважаючи на попередження, які ми повторювали, здійснив військову провокацію та провів артилерійський обстріл нашої морської території», — йдеться в урядовому повідомленні, переданому Центральним телеграфним агентством Кореї (ЦТАК).
Після укладення перемир’я 1953 року на лінії припинення вогню артилерійські обстріли стали звичною справою. Ситуація змінилася після спроб Північної Кореї розробити атомну зброю. Напруженість на Корейському півострові особливо посилилася останнім часом, каталізатором став інцидент із південнокорейським корветом «Чхонан» 26 березня на 70 км західніше від островів Енпхендо. Внаслідок атаки північнокорейського підводного міні-човна він затонув. Відповідальність Пхеньяна за загибель судна в травні підтвердила міжнародна експертна комісія, яка вивчила уламки корабля й торпеди. До цього слід додати зіткнення пограничних катерів 2002 року. Крім того, в січні й серпні цього року КНДР і Республіка Корея двічі обмінювалися артилерійськими ударами в районі північної розмежувальної лінії в Жовтому морі, а останніми місяцями обстановка загострилася, і на материковій лінії зіткнення збройних сил двох Корей. Там сталося декілька інцидентів із застосуванням вогнепальної зброї.
Виникає цілком природне запитання: це звичайний інцидент, дещо збільшеного масштабу, чи пролог до повномасштабного конфлікту? Хоч відповідь дали ще в Стародавньому Римі: is fecit cui prodest — зробив той, кому вигідно. Такі є як на півночі, так і на півдні від 38 паралелі.
Починаючи з 2008 року в Сеулі при владі перебувають так звані палеоконсерватори. Більшість із них перебуває під впливом стереотипів холодної війни та протистояння на півострові з 1950-х рр. Вони категорично не пристають на будь-які компроміси з північчю під будь-яким виглядом і вважають, що саме їм випав історичний шанс повалити північнокорейський режим і досягнути возз’єднання країни подібно до об’єднання Німеччини. Але вони не зважають на принципові розходження обох країн, абсолютно інше міжнародне становище початку 1990-х років і теперішню геополітичну ситуацію. При цьому ж не зовсім адекватне сприйняття дійсності провідними південнокорейськими політиками не означає, що вони схильні до військових і політичних авантюр. Тим паче що в цьому їх ні в якому вигляді не підтримає Вашингтон. Тому, незважаючи на войовничу риторику, малоймовірно, що таку серйозну провокацію задумали і здійснили в Сеулі. До речі, столиця Південної Кореї розташована всього за 120 км від лінії розмежування й може опинитися в зоні обстрілу північнокорейської артилерії. І цей факт, поза сумнівом, також беруть до уваги південнокорейські яструби.
А от для Пхеньяна перманентна напруженість, постійні бойові інциденти дуже вигідні. По-перше, із внутрішньополітичних причин. Процес передання влади від Кім Чен Іра його синові Кім Чон Уну проходить складно. У вкрай мілітаризованій країні найвищі військові чини мають величезний вплив. Зокрема, відомо, що вони без захвату ставляться до спадкоємця, вважаючи його слабким керівником. Може бути, що ні тато, ні син повною мірою не контролюють генералів, і ті мають певну свободу рук. Для них стан високого рівня напруженості вкрай вигідний. У цьому їх підтримують партійні консерватори, котрі з підозрою ставляться до будь-яких спроб реформувати режим, хоча б за китайським зразком. Як вважають деякі американські та південнокорейські аналітики, таку думку Кім Чон Ун висловлював неодноразово.
Другим чинником є вкрай важкий економічний стан режиму. За висновком Комісії ООН з питань продовольства та сільського господарства, через неврожай, техніку та неефективні технології обробки землі 2011 року країну чекає дефіцит 500 тис. т базових продуктів харчування. Це призведе до того, що 20% населення Північної Кореї голодуватиме. Останній масовий голод тут був у середині 1990-х. Тоді, за різними оцінками, загинуло від 600 тис. до 2 млн. людей.
За таких умов північнокорейському режиму терміново потрібна міжнародна економічна допомога, насамперед продовольча, але з певними застереженнями. Психологічно в Пхеньяні вибирають лише один шлях, аби досягти свого, — шантаж можливістю великомасштабного конфлікту.
Саме з цього погляду слід розглядати нещодавнє запрошення американського фізика-ядерника Зігфріда Хекера відвідати північнокорейський атомний комплекс Енбен. Там йому продемонстрували «понад тисячу центрифуг», використовуваних для збагачення урану. Професора фізики Стенфордського університету вразило те, що в ядерному центрі устаткування було сучасним, і йому міг би позаздрити будь-який аналогічний центр у США. Після публікації розповіді Хекера високопоставлені американські цивільні та військові чиновники заговорили про те, що північнокорейська ядерна загроза виходить на новий рівень. Світ підштовхують до простої думки, що Північну Корею треба утихомирювати, а не конфліктувати з нею.
Можливо, такий розрахунок і був, але затія зазнала краху. Спеціальний посланець США в Північній Кореї Стівен Босворт назвав інформацію, що з’явилася в ЗМІ, «зухвалою». Вашингтон відмовляється відновити шестисторонні переговори, в яких брали участь крім двох корейських держав Китай, Росія, США та Японія, доки КНДР не продемонструє готовності згорнути свою ядерну програму. Ось тоді й розпочався артилерійський обстріл. Пхеньян продовжує гнути свою лінію.
Звісно, загострення ситуації на Корейському півострові спричинило велике занепокоєння в світі. В Японії засновано антикризовий штаб, а прем’єр-міністр Наото Кан віддав розпорядження вжити заходів для безпеки мирних громадян. Хун Лей, офіційний представник МЗС Китаю, головного союзника КНДР у регіоні, оголосив про «занепокоєння» Пекіна подіями в Жовтому морі, заявивши, що обидві сторони «мають робити більше, щоб сприяти справі миру». На прес-конференції в Мінську міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров заявив: те, що відбувається на Корейському півострові, може вилитися в бойові дії, але цьому вкрай необхідно запобігти. «На жаль, це не перший інцидент такого роду. Усе може вилитися в бойові дії. Це колосальна небезпека, якої слід уникнути всіма можливими засобами».
Інцидент уже негативно позначився на світових фінансових ринках. Азіатські біржі пішли в мінус. На валютних ринках зростає курс американського долара: інвестори продають папери компаній, які працюють на ринках, що розвиваються, та азіатських концернів. Гроші повертаються в американські казначейські облігації, які вважають у світі найменш ризиковими інвестиціями в умовах нестабільності. Рейтингове агентство Fitch попереджає, що ескалація конфлікту може «екстремально негативно вплинути» на рейтинги Південної Кореї, що позначиться на всіх країнах Південно-Східної Азії та хвилею пронесеться по всьому світу.
Незважаючи на зростання нервозності політиків та економістів навряд чи інцидент призведе до широкомасштабного збройного конфлікту, вважає керівник Центру корейських досліджень Інституту Далекого Сходу Російської академії наук Олександр Жебін. До того ж, хоча північнокорейська армія налічує близько мільйона людей та посідає четверте місце за чисельністю в світі, а південнокорейська — лише 700 тис. осіб, це не є визначальним. Остання воюватиме не на застарілій техніці 1960—1970-х рр., а на техніці XXI століття. На думку Жебіна, Північна Корея розуміє, що в такій ситуації не зможе знайти союзників. Перш за все, її не підтримає Китай, абсолютно не зацікавлений у збройному конфлікті поблизу своїх кордонів. А поки гра нервів триває.
ДОВIДКА «Дня»
П’ять південнокорейських островів у Жовтому морі — Великий і Малий Енпхендо, Пеннендо, Великий і Малий Чхондо — лежать значно північніше від 38-ї паралелі, яку, за умовами припинення вогню 1953 року, взято за розділову лінію між двома корейськими державами. Офіційний Пхеньян не оспорює територіальної приналежності островів, проте не визнає «північної демаркаційної лінії» — позірної лінії, що розділяє води півночі й півдня і проходить уздовж північнокорейського узбережжя.
