Знайдено й винуватців кризи — це ті, хто допустив події 17 серпня в Росії (девальвація рубля й відмова країни від сплати частини зовнішніх боргів). Це, за словами українського Президента, «було зроблено настільки непрофесійно, що, здається, було зроблено спеціально». На телеекранах обидва президенти чомусь виглядали невпевненими й розгубленими — так, наче інформація про кризові явища в обох країнах застала їх зненацька.
Те, що Росія є нашим найстратегічнішим партнером, говорилося особисто Кучмою вже давно — щоразу, як мова заходила про відносини з Москвою. Далі від слів це ніколи не йшло — навряд чи піде й тепер. А давно забуте «навіки разом» досі належало до репертуару іншого президента — білоруса Олександра Лукашенка. Один із московських фондів, яким керує Сергій Кургінян, колись опозиційний Єльцину, цими ж днями інтерпретував це «разом» значно простіше, аніж офіційні особи в Києві та Москві: разом падати краще, бо тоді за щось можна зачепитися. Невідомо, чи саме це мали на увазі президенти. Бо якщо дійсно виходити з необхідності спільних заходів щодо виходу із кризи, то це не може не означати втрати навіть ілюзорної самостійності України. Якщо ж це виллється тільки в серію зустрічей «без краваток», то, очевидно, слова президентів залишаться словами, як це досі й було, а Кучма знову просто спробує зіграти на «русофільстві».
Неправдою було б казати, що зустріч під Москвою була присвячена лише риториці. Єльцин, зокрема, «зацікавився» ідеєю створення зони вільної торгівлі між Україною та Росією — справа лише в тому, що відповідний договір було підписано ще 1993 року. З того часу він не діяв, оскільки стараннями стратегічного партнера з нього було зроблено близько 200 вилучень. Та й не Єльцин прийматиме остаточне рішення. Здається, Україна та «Газпром» домовилися про товарну оплату частини російського газу, але це вже не вперше: колись про подібне домовлявся прем’єр-міністр Лазаренко. Результати відомі. Росія обіцяє надати Україні кредит на добудову блоків Хмельницької та Рівненської АЕС, але кредит може бути лише наступного року. Можливо, кредит від ЄБРР дійде навіть раніше. Поки що, сказали «Дню» в Міністерстві енергетики, «фахівці працюють над цим питанням». А ідеально було б, якби фінансування, що завжди є політичним питанням, надходило від трьох сторін: України, Росії та Європи. Зараз же будівництво фінансується за рахунок збільшення тарифів на електроенергію.
Нарешті, Росія зовсім не проголошує Україну своїм головним стратегічним партнером, а, за словами Примакова, в першу чергу зробить усе можливе задля відродження довіри до себе із боку Заходу і ставитиме передусім на власні сили.
Отже, або Президент Кучма не вірить у власні сили свого народу, або він дуже хотів сподобатися новому російському урядові й заручитися його підтримкою в контексті майбутніх виборів в Україні — попри те, що нинішній Єльцин уже далеко не Єльцин 1994 року. А Примаков зовсім не та персона, яку можна розчулити лестощами.
КОМЕНТАР
Які покладалися надії на зустріч у Підмосков’ї і що з цього вийшло? Директор Інституту українсько-російських відносин Сергій Пирожков бачить ситуацію в наступному: «Cподівань зазвичай завжди буває більше, аніж можливостей їхнього здійснення. У цьому випадку активом завидовської зустрічі стало те, що там зроблено натиск на практичний бік реалізації двосторонніх відносин із точки зору виходу з кризи. Зустріч, яка відбулася, зробила акцент на тому, що треба спільно виходити на зусилля у практичній сфері, а не просто декларувати стратегічні завдання. Це — створення спільної українсько-російської антикризової групи для розв’язання оперативних проблем кризової ситуації. Зроблено акцент, що треба зрушити з мертвої точки реалізацію програми довгострокового економічного співробітництва до 2007 року. Є домовленість, що у Харкові відбудеться спільне засідання промисловців і підприємців Росії та України — з метою вироблення пропозицій з нарощування виробничого, науково-технічного співробітництва. Прикладом може бути і домовленість про двосторонній авіаційний проект по літаку Ту-134, і участь РФ у завершенні будівництва двох енергоблоків на Рівненській і Хмельницькій АЕС, і виділення Росією Україні відповідного кредиту у 1999 році. Всі ці практичні угоди представляють собою важливий крок порівняно з домовленостями минулого року. Щоправда, потрібно взяти до уваги, багато що у реалізації залежатиме від вправності, «поведінки» міністерств і відомств. Адже багато справ якраз на середній ланці раніше «затримувалося». На переговорах і зустрічах у Завидові позиція російської сторони була куди менш амбіційною, аніж бувало раніше. Криза на даному етапі з’явилася, якщо хочете, свого роду регулювальником стану відносин між нашими країнами. Звісно ж, і нам треба повніше враховувати інтереси партнера. Але, вважаю, Україна взагалі-то усвідомлювала це і раніше. Говорячи про Завидово, я б відзначив, що з нами стали розмовляти як з рівноправним партнером. Це компроміс із боку росіян, і це сприяло результатам. Можна помітити, що вперше у якості прем’єр-міністра РФ профігурував на міжнародній зустрічі Євген Примаков. З його боку, як на мене, виявилося прагматичне розуміння російсько-українських відносин. Це важливо. Адже Євген Максимович міг із суто політичних традиційних позицій спілкуватися з представниками України».
№180 22.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
