Ясір Арафат, може, й помер, але його макіавеллістичні стратегії живі. Арафат, який завжди захищав своє становище єдиного лідера палестинського народу, прагнув заблокувати будь-яку можливість потенційного конкурента кинути йому виклик. Але, захищаючи своє становище, Арафат таким чином перешкодив призначенню наступника за свого життя.
У перші тижні після смерті Арафата це не здавалося важливим. Махмуд Аббас, який довгий час був заступником Арафата і стояв бiля колиски підписаних у Осло угод, швидко заручився підтримкою руху ФАТХ, що становить ядро ОВП. Здавалося, безболісна зміна влади можлива. Але тепер Марван Баргуті, лідер ФАТХ на Західному березі під час нинішньої інтифади, вирішив позмагатися з Аббасом за місце президента Палестинської адміністрації (ПА) зі своєї камери в ізраїльській в’язниці.
Перед обличчям економічного застою і того, що прем’єр-міністр Палестинської адміністрації Ахмед Куреї називає «анархією зброї», палестинцям не вистачало тільки ще боротьби за місце наступника. Будь-який новий лідер буде змушений надати поштовх економіці, забезпечити дотримання законів, розпочати боротьбу з корупцією, об’єднати органи безпеки ПА та забезпечити безпеку населення — і він повинен буде зробити це швидко, інакше втратить авторитет.
Аббас (відомий також під ім’ям Абу Мазен) представляє «стару гвардію» палестинських політиків. Але «молода гвардія» — ті, хто очолював першу інтифаду (1987 — 1993), а також ті, хто заробляє собі ім’я в інтифаді нинішній, — хочуть отримати свою частку влади. Тому Аббасу, якщо він хоче досягти успіху, треба здобути підтримку в цього підростаючого покоління націоналістичних лідерів.
Для мирного розв’язання цього конфлікту поколінь знадобляться демократичні вибори як Революційної ради, так і Центрального комітету руху ФАТХ. Шостий з’їзд ФАТХ, перший за шістнадцять років, відбудеться в серпні 2005 року і буде спрямований на врегулювання конфлікту між «старою» і «молодою гвардією».
На відміну від Арафата та його товаришів по вигнанню, Баргуті — найвідоміший лідер серед «молодої гвардії», виріс за ізраїльської окупації, і кілька разів йому довелося побувати під арештом. Популярність Баргуті зумовлена також його відмовою зайняти будь-яку посаду в корумпованій ПА Арафата та її установах.
Хоча Баргуті обрали до Палестинських законодавчих зборів 1996 року, справжню репутацію він отримав iз початком нинішньої інтифади у вересні 2000 року. Його підтримка нападів на ізраїльських солдатiв і поселенців на окупованих територіях, — він стверджує, що, згідно з міжнародним правом, такі дії є законними, — принесла йому як величезну популярність серед палестинців, так і засудження на п’ять довічних термінів плюс 40 років в ізраїльській в’язниці.
Чи можуть його випустити з в’язниці — щодо цього зараз поширюється багато домислів. Але Баргуті почав зі своєї камери висловлюватися на тему політичної ситуації, і його присутність відчувається чимдалі сильніше. Його рішення кинути виклик Аббасу означає, що «світські» сили в палестинському русі можуть виявитися роз’єднаними в той момент, коли їм кидають виклик конкуренти — переконані ісламісти, головним чином ХАМАС та «Ісламський джихад».
Обидві ці організації дуже дисципліновані і кожна з них жорстко контролює своє політичне й військове крило. Хоча ХАМАС був ослаблений внаслідок цілеспрямованих убивств Шейха Ахмада Ясіна і Абделя-Азіза Рантісі ізраїльтянами, його військові можливості, як і раніше, великі, і його підтримує близько 25 — 30% населення, тобто він є другою за значенням силою на Західному березі та в секторі Газа.
ХАМАС оголосив, що не висуватиме від себе кандидата у президенти ПА. Хассан Юсуф, лідер ХАМАС, якого нещодавно випустили з ізраїльської в’язниці після 28 місяців адміністративного арешту, пояснив телеканалу «Аль-Джазіра»: «якби ХАМАС узяв на себе керівництво сьогодні, це призвело б до його чорніння й ізоляції з боку світової спільноти, і тоді постраждав би народ».
Хоча ХАМАС бойкотує вибори, багато хто з-поміж співчуваючих ХАМАС голосуватимуть за кандидата, найбільш відданого захисту головних вимог палестинців. У цьому плані члени ХАМАС просто відтворюють погляди Арафата, які, як і раніше, будуть межею для того, на які поступки може піти будь-який новий лідер. Арафат виробив план, частиною якого є незалежна палестинська держава на Західному березі і в секторі Газа зі столицею у Східному Єрусалимі, а також чесне й справедливе розв’язання проблеми біженців. Зміна лідера ніяк не може вплинути на ці умови укладення миру.
Тож питання полягає ось у чому: кого, Аббаса чи Баргуті, палестинці — особливо прибічники Хамас — вважатимуть більш придатним для реалізації цих цілей? Ця відповідь iз найбільшою імовірністю визначить, хто стане новим лідером ПА.
Але, зрештою, ізраїльтяни також мають вибір, бо для миру знадобляться поступки з боку ізраїльтян, а не лише компроміси з боку палестинців. Ізраїль повинен припинити будівництво поселень на Західному березі та захисного муру на палестинських територіях. Ізраїль повинен також звільнити в’язнів-палестинців, зняти всі блокпости на шляху між палестинськими селами і містом і відвести свої війська на позиції, які вони займали до 28 вересня 2000 року, відповідно до фази I плану. Хоч би хто став лідером палестинців, Аббас чи Баргуті, він, безумовно, відповість на такий вияв доброї волі її виявом у відповідь.
Мхаймар АБУСАДА — професор політології університету Аль-Азхар, сектор Газа.
