Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Паломники

20 березня, 2002 - 00:00

Костянтин Затулін, якого давно вже нічого не радує у діях української політичної еліти, якось порівняв приїзди наших політиків до Москви перед виборами із паломництвом до Мекки: приїхали, помолилися і забули до наступних виборів. Затулін мені — не приятель, однак істина дорожча. Не встигли ще в Москві зрозуміти, навіщо приїздив до білокам’яної маловідомий тут Володимир Литвин, як в кабінеті Володимира Путіна вже розгулює Петро Симоненко у супроводі Геннадія Зюганова. Ну, гаразд, Литвин — він хоча б керівник президентської адміністрації, його міг завести за руку «сам» Олександр Волошин. Однак Зюганову потрібно ж було домовлятися, попередньо домовлятися про прийом... І вдалося ж!

А між тим все відбувається за волошинським сценарієм — не встиг керівник адміністрації назвати «проросійські» передвиборні об’єднання на українській сцені, як керівник вже другого з них з’являється в «кабінеті № 1». Є все ж таки якийсь сенс в українській незалежності — якби не вона, цей кабінет товариш Симоненко бачив би хіба по телевізору на Новий рік. А так — сидить як справжній лідер дружньої Росії організації, дарма, що комуністичної... А що поробиш? У Москві вже звикли, що на пострадянському просторі її люблять чомусь тільки ліві.

Для повноти картини треба ще затягти в кабінет Віктора Медведчука, щоб ілюзія братання стала повною, а глава адміністрації Путіна — всюдисущим... А з другого боку, ну чому б і не поїхати? Це нічого, що комуніст Симоненко цілується з людиною, яка підтримала антитерористичну коаліцію і першою зателефонувала президенту Бушу 11 вересня. Електорат товариша Симоненка просто побачить, що він побував у Радянському Союзі і Зюганов такий молодий, і замість «Ще не вмерла» грають «Слався, Отечество»... Це нічого, що опонент українського громадянського суспільства пан Литвин побував у людини, яка відкривала нещодавно Громадянський форум. Електорат «За єдину Україну!» має побачити, що дружбою ми здружені.

А після виборів вони й дійсно згадають про себе, про свої портфелі в парламенті, про необхідність пошуку Його Високості Спадкоємця. І забудуть про Росію. Аж до виборів президента. Тоді прийде час нових паломників...

Віталій ПОРТНИКОВ
Газета: 
Рубрика: