Якщо подумати, вони завжди були такими. Ми просто знали своїх, що думали не стільки про ідеологію, скільки про господарчу відповідальність. Вони ж просто змушені були всім управляти — школами, лікарнями, жеками... Вони були всеохоплюючою владою, справжнім тріумфом кухаря, поставленого керувати нещасною державою. А їхні західні утриманці? Вони не куховарили. Товариш Жорж Марше з Французької компартії запам’ятався величезним діамантом на пальці й робітничою риторикою. Товариш Гес Хол з американської — величезним хмарочосом, в якому нероби-марксисти проїдали радянські гроші разом із агентами ФБР, що складали, кажуть, до половини членів Національного комітету КП США... Чому після того, як наші кухарі позбулися відповідальності, вони мали поводитися інакше?
Карл Маркс сказав би, напевне: Комуністична партія — це організація, створена групою бездарних дрібнобуржуазних номенклатурників, які експлуатують робітників для підтримання власного рівня життя. Відразу ж після своєї перемоги у 1917 більшовики почали створювати «ізячне життя» для себе і своєї челяді на тлі зголоднілої і пограбованої ними ж держави. Сьогодні, після ганебної втрати влади, ця партія все одно при ній залишається: її ватажки живуть на державних дачах, бігають торгуватися до президентів, прагнуть вже не влади, ні, а збереження того рівня, до якого вони звикли у своїх райкомах. І влада їх розуміє, бо й сама вийшла з цих кабінетів, саун і санаторіїв. Просто вона, влада — демократична. А так — всі свої. Порозуміємось...
Одне приємно в цій ситуації — це вже не та, «наша» комуністична партія. Зуби у дракона згнили й випали, він тихо гріється на печі, дбає лише про пенсіон, іноді виходить на демонстрації, однак ненадовго — щоб не застудитись. Так і помре колись, тихо й непомітно, як пенсіонер Віктор Гришин у черзі в собесі... Небезпечним вже є не він — небезпечною є та отрута, яку він залишив в усіх нас...
