Після захоплення великих міст Іраку військами антиіракської коаліції воєнні дії можуть перейти в іншу фазу. Залишки іракських військ і формувань фідаїнів можуть розпочати партизанську війну. Партизанські війни відрізняються найбільшою жорстокістю, значною кількістю жертв та появою величезної кількості біженців.
Згідно з дослідженням, проведеним Weslean College, щорічно у світі відбувається 40 — 100 збройних конфліктів, здебільшого це партизанські війни. Кровопролитні партизанські війни впродовж десятиріч тривали у ПАР, Анголі, Камбоджі, Лівані, Нігерії, Марокко, Сальвадорі, Нікарагуа, Гватемалі, Бангладеш, Ефіопії, Індонезії. Вони тривають в Афганістані, Шрі-Ланці, М’янмі, Колумбії, Філіппінах, Ліберії, Перу, Судані, Курдистані (Туреччина та Ірак), Чечні (Росія)...
У ряді випадків партизанам вдавалося взяти гору над регулярними військами. Наприклад, партизанська тактика, широко застосовувана китайськими комуністами під керівництвом Мао Цзедуна, дозволила їм перемогти війська націоналістів (Гоміндан). Мао сформулював десять принципів партизанської війни. До них належать такі постулати: «Атакувати врозсип, спершу оточувати ворога, потім збирати свої сили в кулак», «Спершу брати під контроль сільські райони та дрібні міста. Великі міста захоплювати в останню чергу». Досить часто партизани зазнавали воєнної поразки, але в результаті здобували політичну перемогу. Так сталося в Родезії (нині Зімбабве), Алжирі, Східному Тіморі, ПАР.
Усі партизанські війни відбуваються за схожою схемою: регулярні війська контролюють великі населені пункти, партизани базуються в сільській місцевості, лісах, горах і пустелях. Партизани зазвичай використовують тактику, яку військові фахівці США називають «hit and run» — «ударив і біжи». Регулярні війська намагаються проводити облави та знищувати партизанські бази. У партизанській війні в більшості випадків перемагає сторона, яка отримує підтримку мирного населення. Однак одних симпатій населення недостатньо: партизани, як правило, не можуть тривалий час протистояти регулярним військам без значної допомоги з-за кордону. Наприклад, лідери Північного В’єтнаму створили сталіністський режим у своїй країні. Економіка було повністю зруйновано в ході комуністичних реформ, і країна виживала лише за рахунок великомасштабних поставок продовольства, товарів і зброї з Китаю та СРСР.
ДО РЕЧІ
Ми публікуємо коротку інформацію про найвідоміші партизанські війни другої половини ХХ століття, результати яких найбільшою мірою вплинули на міжнародну політику та воєнне мистецтво.
ГРЕЦIЯ
Наприкінці 1940-х років партизанська війна тривала у Греції. Уряд остаточно виграв війну, коли селяни відмовили комуністам у підтримці — це спричинила жорстокість партизанських лідерів, які, наприклад, публічно розстрілювали сільських священиків.
В’ЄТНАМ
1950 року комуністичні повстанці розпочали партизанську війну проти французьких колонізаторів. 1954 року в’єтнамці оточили і примусили капітулювати велику французьку військову базу на плато Дьєн Бен Фу. Війна закінчилася, і В’єтнам здобув незалежність.
КЕНIЯ
У 1950-і роки британці вели антипартизанську війну в Кенії з місцевими націоналістами — вони себе називали мау-мау. Їхні атаки вирізнялися особливою жорстокістю, вони вбивали усіх білих, серед них жінок і дітей. Мау-мау знищили не колонізатори, а свої одноплеменцi — представники племен і кланів, лояльних до британців.
АЛЖИР
1954 року почала партизанську війну проти Франції Армія Національного Визволення Алжиру — організація ісламсько-націоналістичного спрямування. Алжирці поєднували партизанські рейди з організацією вбивств і терактів. Попри те, що французькі війська розгромили партизанiв, у 1959 році Франція надала Алжиру незалежність.
АФГАНIСТАН
Радянським військам та армії прорадянського уряду Афганістану протистояли приблизно 90 тис. партизанiв, яких називали моджахедами, що воювали не тільки з радянськими та урядовими афганськими військами, але й один з одним — їх роздирали протиріччя за національними, релігійними, класовими, родовими ознакам. Моджахедам постачали зброю та продовольство США, Пакистан і Саудівська Аравія. У ході всього конфлікту партизани контролювали велику частину країни, наприклад, 1985 року під їхнім контролем було 65% території Афганістану. Після виведення радянських військ прорадянський режим Наджибулли зміг протриматися лише кілька років.
