На початку липня Естонію відвідав Вольфганг Шуссель:
до Австрії з 1 липня перейшло президентство в Європейському Союзі, і її
міністр закордонних справ об’їжджає столиці не тільки «дійсних» членів
ЄС, а й країн-кандидатів.
«Позитивний розвиток процесу інтеграції суспільства є одним із найважливіших
питань подальшого політичного розвитку Естонії», — сказав австрійський
гість. Він акцентував, що від успіхів інтеграції багато в чому залежить
імовірність вступу естонців до європейської співдружності народів. Нагадаємо,
першими на «пострадянському просторі».
Що ж це за «інтеграція суспільства», про яку все більше говорять у країнах
Балтії?
Естонський уряд півроку тому ухвалив «Вихідні пункти державної інтеграційної
політики Естонії». У цьому концептуальному документі інтеграція визначається
як включення людини до суспільного життя на всіх рівнях. Інтеграція не
змінює етнічної ідентичності, а лише знімає бар’єри, які сьогодні заважають
багатьом неестонцям повноцінно брати участь у житті суспільства.
Йдеться насамперед про зрівнювання в правах корінного й некорінного
населення. Хоча в даній концепції та в інших документах підкреслюється,
що інтеграція — двосторонній процес, і без позитивного ставлення естонців
він приречений на невдачу.
Некорінне ж населення поки що не бере безпосередньої участі в будівництві
держави і в розвитку демократії, залишаючись пасивним об’єктом політики.
Загроза формування всередині країни двох відособлених співтовариств
об’єктивно збільшує й для естонців, і для решти невпевненість. На думку
керівництва Програми розвитку ООН, в естонському суспільстві найближчим
часом відбуватиметься наростання соціальної напруженості й невдоволення,
породжене майновою поляризацією, перерозподілом власності, пожорсткішанням
умов ринку праці й маргіналізацією окремих груп населення.
Унаслідок сказаного для інтеграції немає альтернативи.
Держава висуває наступні цілі політики щодо некорінного населення:
— заміна ставлення на кшталт «неестонці як проблема» підходом «неестонці
як потенціал розвитку»;
— істотне зменшення числа осіб, котрі не мають естонського громадянства;
— формування системи освіти як центрального чинника інтеграції;
— перетворення естонської мови з офіційної державної на мову соціального
спілкування;
— адаптація неестонців до естонського культурного простору, їхнє включення
в активне громадське життя;
— зниження регіональної ізольованості;
— політична інтеграція неестонців — громадян Естонії — до структур законодавчої
та виконавчої влади.
На сьогодні близько третини населення країни не має громадянства Естонської
республіки. Серед них близько 9 відсотків — громадяни Росії. І некорінні
жителі, котрі народилися й виросли в Естонії, вважають несправедливим,
що в цій країні вони мають статус іноземця.
Тепер в Естонії визнають, що надії на швидкий успіх мовної політики
не справдилися. Останніми роками ухвалювалися рішення, наприклад, про переведення
до 2000 року всіх гімназій на естонську мову навчання. Для реалізації цього
були відсутні як матеріальна база, так і підготовка кадрів. У результаті
навколо мовного питання розпалилися політичні пристрасті. Висунення нереальних
вимог дискредитувало престиж естонської мови.
Нині офіційний Таллінн засуджує необгрунтоване вживання держмови як
засобу тиску з боку рядових чиновників і випадки, коли в регіоні переважання
національної меншини на керівні посади призначалися вихідці із столиці,
тоді як наявні були кваліфіковані місцеві кадри, котрі володіли естонською
мовою.
Водночас і корінне населення залишається відносно інтеграції інертним.
Пам’ятаючи про свою нечисленність, воно побоюється девальвації національних
цінностей і ослаблення національного начала.
Північний схід Естонії (район міст Нарва, Кохтла-Ярве) зазнає особливих
труднощів у зв’язку з припиненням роботи промислових гігантів. Так склалося,
що в цьому регіоні переважне населення — неестонці, й при тому їхня частка
зростає. Тут економічні, етнічні, мовні проблеми сплелися в один вузол.
Естонці становлять близько двох третин населення країни. Водночас їхнє
представництво в парламенті більше за 90%. Якщо некорінні жителі країни
не знайдуть для себе ніші в державі, їхні суспільно-культурні формування
можуть перетворитися на форму етнополітичної самоорганізації. А це вже
означатиме завершення політичного розколу суспільства.
У червні парламент розглянув концепцію інтеграції, репрезентовану урядом.
Було внесено поправки, основне значення яких — перенесення акцентів з надання
естонського громадянства на роль освіти й культури в процесі інтеграції.
Тепер уряд зобов’язаний розробити конкретний план здійснення інтеграційної
політики. Передбачається, що цей план почне діяти з 1999 року. Він буде
розрахований на десятиріччя, хоча розробники концепції заглядали в майбутнє
«завглибшки» в 30 років.
Концептуальні положення естонської інтеграційної політики схвалили комісари
ОБСЄ й Ради держав Балтійського моря.
На закінчення відзначимо, що визнання в цій концепції плюралізму й мультикультурності
стало не просто виявом доброї волі з боку держави. Передусім воно стало
результатом об’єктивних суспільних змін.
